За допомогою Великого бінокулярного телескопа та Дуже великого телескопа астрономи отримали найдетальніші зображення астероїда (44) Ніса. Аналіз показав, що він може мати незвичайну трилопатеву будову, а також невеликий супутник діаметром близько одного кілометра, орбіта якого допоможе визначити масу та густину головного тіла. При цьому досі форму астероїда не вдавалося розгледіти ані телескопу «Габбл», ані обсерваторії Аресібо. Статтю з результатами опублікували на сайті препринтів arXiv.
Тривимірна модель форми астероїда Ніса: вигляд з його гострої частини (зліва), широкої бокової частини (посередині) та північного полюса (справа). Minker et al. / Large Binocular Telescope / Lowell Observatory
Як вдалося розгледіти форму астероїда?
Астероїд (44) Ніса належить до E-типу — класу астероїдів із дуже світлою поверхнею, багатою на мінерал енстатит. Такі об'єкти мають високе альбедо, тобто відбивають значно більше сонячного світла, ніж більшість астероїдів, і вважаються рідкісним типом у Головному поясі. Попри те, що Ніса є одним із найбільших представників цього класу, її будова досі залишалася невідомою. Через це автори дослідження навіть пожартували, що назву для астероїда обрали невипадково, адже Ніса — місцевість із грецької мітології, де виховували бога Діоніса, пов’язаного з театром і масками.
Щоб дослідити форму астероїда, астрономи використали адаптивну оптику Великого бінокулярного телескопа (LBT) та Дуже великого телескопа (VLT), які дозволили отримати найдетальніші на сьогодні зображення астероїда Ніса. Разом із даними кривих блиску та покриттів зір астероїдом дослідники побудували та перевірили тривимірну модель його форми.
Астероїд Ніса та його супутник, позначений рожевою стрілкою. Minker et al., 2026
Аналіз показав, що Ніса може мати трилопатеву будову — складатися з трьох великих частин, з'єднаних між собою вузькими перемичками. Найбільша западина на її поверхні має близько 53 кілометрів завширшки та 17 завглибшки, тоді як діаметр самого астероїда становить 75 кілометрів. Іншим поясненням спостережень є те, що Ніса є суцільним тілом вкрай неправильної форми, але астрономи все ж схиляються до її трилопатевості. Якщо ці результати підтвердяться, вони допоможуть краще зрозуміти, як формувалися великі астероїди після зіткнень у ранній Сонячній системі та як виникали складні багатокомпонентні тіла, що збереглися до наших днів.
Які складні астероїди досліджували раніше
📸 Станція «Люсі», що летить досліджувати астероїди на орбіті Юпітера, сфотографувала астероїд Динкінеш, у якого знайшли супутника, що робить його подвійним.
🪨 Але й сам супутник Динкінеша виявився подвійним астероїдом, який складається із двох тіл, неначе «склеєних» між собою.
💦 Подібну будову має й друга неосновна ціль Люсі — астероїд «Дональдджогансон», на якому розгледіли сліди давньої води.
☁️ А інші астероїди подібної будови містяться й поясі Койпера на околицях Сонячної системи та утворилися через стискання хмар частинок під дією гравітації.
