«Так йому й треба!». Як віра у справедливий світ призводить до заперечення несправедливості

Коли страждає хтось невинний, ми намагаємося зрозуміти, чому так стається. Але іноді ми не помічаємо, як починаємо шукати виправдання цьому та звинувачуємо жертву у її стражданнях. Згадаймо один із найвідоміших християнських сюжетів. Праведник та чесна людина Йов переживає великі страждання, а його друзі розмірковують над справедливими причинами цього: можливо, він наживався на інших та обкрадав бідних, кривдив удів та сиріт, не давав води спраглим та хліба голодним? Насправді Йов нічого поганого не робив, і невдовзі Бог припинив його страждання. Але ставлення друзів до Йова демонструє когнітивне упередження під назвою «віра в справедливий світ».

Це поняття полягає у вірі в те, що світ – справедливе та добре впорядковане місце, де люди у середньому отримують те, на що заслуговують. Його дослідженням займається американський соціальний психолог Мелвін Лернер (Melvin J. Lerner). Зайнятися цим питанням його надихнув інший соціальний психолог – Стенлі Мілґрем (Stanley Milgram), експеримент якого показав, як звичайні люди роблять жорстокі дії, підкоряючись керівництву, навіть проти власної совісті. У 2017 році подібний експеримент провели у Польщі зі схожими результатами.

Лернер зацікавився, чому суспільства, які здійснюють насилля та приносять страждання, все одно отримують підтримку людей. Він провів не менш цікавий, ніж Мілгрем, експеримент. Для участі у ньому запросили 72-х студенток та підставну «жертву». Серію експериментів провели з різними умовами, але з однією логікою – молоді жінки дивилися, як за неправильні відповіді «жертва» отримує болючий удар електричного струму. В одних випадках вони мали можливість змінити це неприємне та жорстоке негативне підкріплення на позитивне, в інших – ні, а одного разу експериментатори вмовляли «жертву» продовжувати, бо студентки не отримають залік, якщо не буде проведено повністю експеримент. Організатори чітко та ясно дали зрозуміти студенткам, що втручання в експеримент неприпустиме.

Учасниці сприймали жертву менш приємною, коли вони були впевнені, що та страждала заради них, коли могли колегіально обирати її участь, але не знали, чи буде вона змінена та коли вони не могли взагалі впливати. Учасниці покращили своє ставлення до жертви, коли бачили її на плівці та коли вони знали, що їм вдалося змінити негативне підкріплення на позитивне. Але, як писав Лернер, «найцікавіші дані експерименту можна знайти у письмових коментарях». У своїй більшості вони поляризовані – від схвальних («Я вважаю, що це один з найцікавіших експериментів, у яких я брала участь. Мені дуже сподобалось») до негативних. Тільки 25 з 65 учасниць засудили експеримент («Я думаю, що цей експеримент не мав сенсу та був занадто жорсткий»). Із цього постає запитання до нас: наскільки спокійно ми можемо дивитись на страждання та якимось чином їх виправдовувати? Лернер пише, що підстава, керуючись якою одні засуджують експеримент, а інші – жертву, є окремим питанням. Але ті, хто засудили експеримент або ідентифікували себе з жертвою, продемонстрували менше відрази до неї.

Лернер та його колега зауважують, що коли людина бачить страждання, то вона може вирішити, що живе у жорстокому та несправедливому світі, де невинні люди можуть страждати, або, навпаки, що світ є справедливий та добрий, а жертва заслуговує на своє страждання. Задля свого спокою, пише Лернер, людина не може припустити, що світ випадково призначає позитивне або негативне підкріплення.

Звідки походить це когнітивне упередження?

Зік Рубін (Zick Rubin) з Гарвардського університету та Летиція Анна Пеплау (Letitia Anne Peplau) з Каліфорнійського університету у своєму дослідженні 1975 року пишуть, що віру у справедливість можна пояснити трьома чинниками.

З культурного погляду, казки та фільми для дітей вчать, що добро перемагає зло. Батьки також долучаються до закріплення цього патерну. Завдяки їм діти вважають, що падіння або поріз – це покарання за їхні вчинки, бо: «Знатимеш, як маму не слухатись». У школі дітей навчають поваги до авторитету. Це добре, але якщо це відбувається в однобокому напрямі, коли лідерів націй та відомих людей презентують дітям як таких, що мають тільки позитивні риси та позбавлені недоліків, це спотворює реальність.

Другий чинник криється у тому, що віра у справедливий світ може частково пояснюватись як домовленість між людиною та світом. Коли людина докладає зусилля, то сподівається, що це не буде марно та вона отримає нагороду. Так, вона вирішує важко працювати, щоб отримати підвищення. Навіть випадковість спрацьовує на користь цієї хибної думки: коли люди знають, що інша людина випадково отримала приз, вони все одно вважають, що це тому, що вона працювала дуже важко. Треба зауважити, здоровий локус контролю бере до уваги, що ми не контролюємо світ, отже, навіть якщо докладемо зусилля, щось може піти не так.

Третій чинник пов'язаний з процесом розвитку дитини. Психолог Жан Піаже (Jean Piaget) у дослідженнях простежив концепцію «іманентної справедливості» - «провина автоматично призводить до покарання» - у 86% дітей віком 6 років та у 34% дітей 11 та 12 років. Взагалі, для дітей саме покарання вже є ознакою того, що хтось вчинив неправильно. У процесі розвитку дитини, коли вона стикається з несправедливістю світу та випадками, коли їхні ж батьки поводяться несправедливо, концепція сходить нанівець. Але вона може бути присутньою й у деяких дорослих. Її висміяв американський фантаст Роберт Шеклі: «Тому що...будь-яка особа, яка ліквідована членом уряду, є по визначенню та згідно з неписаним законом потенційним злочинцем».

Психолог Лоренс Кольберг (Lawrence Kohlberg) доповнив дослідження Піаже своїми стадіями морального розвитку особистості. Спочатку людина керується тим, що вона отримає зараз, а не концепцією теоретичної справедливості або намірів. На цьому рівні страждання жертви сприймаються як її провина, а удачливі люди викликають велике захоплення. Потім людина починає дотримуватися норм соціального ладу та поваги до авторитетів. Тут віра у справедливий світ може базуватися на концепції обов'язків, які підтримують авторитети та соціальні інститути. Тільки на третій стадії, де люди роблять моральні висновки на засадах універсальних принципів справедливості та прав людини, можуть бути поставлені під питання дії легітимних авторитетів, якщо вони йдуть всупереч з вищими стандартами справедливості. На цьому етапі віра у справедливий світ зникає.

«Цього ніколи не було, та й, крім того, вони на це заслуговують»

Рубін та Пеплау дійшли висновку, що люди, які поділяють цю віру, схильні до релігійності, авторитаризму, звеличують політичних лідерів та чинні соціальні інститути, негативно ставляться до менш привілейованих груп та вважають, що вони самі контролюють свій успіх.

Вчені наводять такі приклади дії цього упередження. Більшість німців у період влади нацистів або заперечували факт масових вбивств євреїв, або приходили до висновків, що ті, кого відправили до таборів смерті, заслуговують на це якимось чином. Розповіді про нацистські переслідування викликали в американцях більше антисемітські настрої, ніж співчуття жертвам. Те ж саме було в офіційних та неофіційних реакціях на жорстоке насильство, якому піддавалися в'єтнамці впродовж В'єтнамської війни – «цього ніколи не було, та й, крім того, вони на це заслуговують». Інше дослідження свідчить, що американці середнього класу звинувачували менш заможних у тому, що вони недостатньо важко працюють, щоб подолати бідність.

Результатом віри в справедливий світ є також сліпе схвалення тих, хто став дуже заможним або має владу. Бо якщо вони там, отже, заслуговують на це: прихильники цього упередження не вважали, що Ніксон винний та були проти його імпічменту в історії з Вотергейтським скандалом.

Варто зазначити, що прихильники віри у справедливий світ були більш спроможні допомогти жертві, якщо це було легко зробити або санкціоновано владою. Але така поведінка не руйнувала упередження щодо афроамериканців та жінок.

Віра у справедливий світ визначає негативне ставлення до фемінізму, політичного та соціального активізму, у тому числі збір коштів на ці активності, та позитивно корелює з підтримкою традиційних гендерних ролей. Фізична привабливість розглядається її прихильниками як нагорода та спонукає їх сприймати вродливу людину як найбільш чутливу, добру та ту, яка має найкращі людські якості.

Коли йдеться про них самих, то люди не вважають, що їхні страждання – це покарання за щось, а коли страждають інші – то вони заслужили. Щодо своїх успіхів, то більшість сприймає їх як заслужені. Водночас коли є ймовірність, що людина сама опиниться на місці жертви або її просять уявити себе на місці жертви, то ставлення до останньої покращується та виникає емпатія.

Сучасні дослідження щодо віри у справедливий світ

Дослідження останніх 30 років ділять цю упередженість на дві частини. Упередження щодо інших – це коли всі отримують те, на що заслуговують. А при упередженні щодо себе людина впевнена, що у її житті усе відбувається справедливо.

Міхаель Ву (Michael Shengtao Wu) з Китайської академії наук та його колеги встановили, що якщо серед індивідуалістичних країн більш розповсюджена віра щодо справедливості власної долі, то серед китайців превалювала упередженість щодо загальної справедливості світу. Їхня віра в те, що інші отримують те, на що заслуговують, прогнозувала їхню психологічну стійкість та була поширеною серед тих, хто живе в бідних районах або має посттравматичний стрес після землетрусу.

Хасан Каплан (Hasan Kaplan) з Університету Чанаккале Онсекіз Март провів дослідження серед турків щодо ставлення до бідного населення, релігійності та віри у справедливий світ й іманентну справедливість. Воно показало, що ці два упередження, а не релігійність, пов'язані з поганим ставленням до бідноти.

Але є моменти, коли віра у справедливий світ може бути корисною: Клаудія Далберт (Claudia Dalbert) пише, що підліткам та молоді вона допомагає справлятися з труднощами й досягати цілей у школі та на роботі, а людям похилого віку – не згадувати несправедливості у житті та знаходити у ньому сенс. Вона також може допомогти жертві зупинити потік негативних думок «Чому я?». Як інші когнітивні упередження, віра у справедливий світ може допомогти захистити людину під час неприємностей, контролювати страх та залишатися оптимістами. Впевненість, що у людини все буде добре, тому що вона отримує те, на що заслуговує, допомагає подолати стрес, покращити самопочуття, мати велику мету у житті, спонукає пробачати іншим та нівелювати негативні наслідки несправедливостей, довіряти собі та іншим.

Щодо загального сприйняття світу це упередження також може бути корисним для самопочуття людини. Але частіше воно має інші наслідки: людина може марно чекати на покращення умов життя, бо це упередження робить світ організованим та контрольованим. Також воно призводить до знецінення страждань інших, звинувачення людей, які опинилися у скрутному становищі, упереджень щодо соціально незахищених людей, негуманного ставлення, відсутності емпатії та співчуття.

Адріан Фурхам (Adrian Furnham) у своєму огляді досліджень щодо віри у справедливий світ додає, що схильність до цього упередження веде до зниження відчуття ризику. Так, люди, які розподіляють авторитарні погляди та це упередження, вважають себе менш схильними до зараження ВІЛ або гепатитом. Зазвичай, вони сприймають світ як небезпечне місце, але це упередження працює як буфер. Інше дослідження показало, що гомосексуальні та бісексуальні чоловіки з вірою у справедливий світ та які не схильні контролювати іншу людину менше використовували презервативи.

Фундаментальна омана як засіб особистого спокою

Мервін Лернер, який вперше зацікавився цим феноменом, вважає його фундаментальною оманою. Щоб не порушувати віру, яка забезпечує певний спокій, люди схильні відкидати існування страждання безвинних або як друзі Йова приходять до висновку, що ці страждання жертва якимось чином заслужила. Люди вважають, що якщо людина сама винна у своїх стражданнях, то потрібно просто ухилятися від повторення дій, що до них призвели. У такий спосіб люди нібито знижують свою вразливість.

Це вносить свою частку у підтримання вічного кола віктимізації людини, яка, потрапивши у халепу одного разу, вже не може з неї вийти. Бажання людини жити у справедливому світі веде не до справедливості, а до виправдовування несправедливостей.

Але є люди, як Йов: вони знають, що іноді невинні страждають – через певні соціальні та особисті обставини. Такі люди виносять моральні рішення, базуючись на універсальних принципах та не можуть, як дві третини дівчат в експерименті Лернера, схвалювати та виправдовувати страждання людини, яким би чином вони не були обґрунтовані.

---

Авторка — магістр політичних та соціальних наук, Університет Страсбурга (Франція), лекторка з медіаграмотності, фактчекерка.

---