Австралійський науковець запідозрив сумчастих куниць у схильності до людоїдства, переважно у вигляді поїдання трупів. До такого висновку його привело дослідження понад 27 тисяч статей у місцевих газетах, надрукованих ще з початку ХІХ століття. Серед них було 111 свідчень людоїдства у сумчастих куниць, більшість яких, утім, були основані на характері поранень на тілах, а не безпосередніх спостереженнях. Свою роботу вчений опублікував у журналі Australian Mammalogy.
Wikimedia Commons
Чому сумчастих куниць запідозрили у поїданні людей?
Чимало видів тварин не нехтують поїданням трупів, зокрема і людських, якщо вже вони є в доступності. Нерідко подібні харчові вподобання помічають за представниками родини Псових (Canidae), про що збереглися наукові свідчення. Наприклад, песців (V. lagopus) заставали за поїданням «носів, пальців рук та ніг» жертв корабельної аварії на Алясці, а лисицю звичайну (Vulpes vulpes) — за ласуванням тіла самогубці в Австралії. А проте, фауна наземних ссавців австралійського континенту представлена значною мірою сумчастими тваринами, зокрема м'ясоїдними. Хоча серед них кволи (Dasyurus), або сумчасті куниці, та тасманійський диявол (Sarcophilus harrisii) найбільше згожі за розмірами для поїдання людських тіл, така поведінка підтверджена лише для останніх. Це спонукало зоолога Девіда Пікока (David E. Peacock) з Університету Аделаїди самостійно з'ясувати, як часто і чи взагалі кволи їдять людятину.
Як перевіряли кволів на людожерство?
Науковець обрав оригінальний спосіб — він узявся аналізувати історичні згадки про сумчастих куниць у місцевих газетах, починаючи із ХІХ століття. Усього він переглянув понад 27 тисяч статей у 861 австралійському виданні, у яких шукав інформацію про тварин за ключовими словами «місцевий кіт», як називали переважно крапчастого (Dasyurus viverrinus), західного (D. geoffroyi) або північного квола (D. hallucatus), а також «тигровий кіт», як називали тигрового квола (D. maculatus). Додаткові пошукові запити включали, приміром, «тигрокіт», «квол», «крапчаста куниця» та інші.
Що розповіли історичні свідчення про натуру сумчастих куниць?
Усього знайшлося 111 записів, які стосуються поїдання куницями людських тіл. Усі, крім двох неоднозначно датованих, належать до періоду між 1831 та 1916 роками. Більшість із них основані на вивченні характеру пошкоджень тіл, що відповідали укусам кволів, але деякі випадки трупоїдства були засвідчені очевидцями. Наприклад, у 1862 році поліцейський спостерігав, як тіло поблизу міста Сейл об'їдали одразу семеро кволів, а в 1895 та 1897 роках кількох кволів помітили за поїданням трупа дитини. Проте в одній статті повідомили, як помираючий чоловік сам розповів, що втратив через кволів та інших тварин пальці. Найімовірніше, людожером у цих випадках був крапчастий квол.
Харчові вподобання досліджуваних тварин проявили певною мірою сезонність. 41 відсоток випадків людоїдства стався взимку, 28 відсотків — восени, а на весну та літо разом припадало лише 16 відсотків. Ймовірно, це пов'язано із нестачею звичної їжі в холодніший сезон, а також частішими смертями людей. 85 відсотків жертв куниць виявилися чоловіками, що науковець схильний пояснювати тим, що у ті часи жінки суттєво рідше мали справи надворі, зокрема в дикій природі. У 36,5 відсотків випадків тварини об'їдали обличчя, спотворюючи його. Але така частота може бути зумовлена тим, що на обличчя частіше звертали увагу, оскільки за ним намагалися ідентифікувати людину. По 8,8 відсотка випадків припало на пошкодження голови або мозку та рук. Експерти встановили, що такі спотворення тіл відбувалися в перші кілька годин після смерті.
Частота пошкодження сумчастими куницями частин тіла людей. David E. Peacock / Australian Mammalogy
Автор висновує, що сумчасті куниці справді схильні до поїдання людських тіл, коли вони доступні, а в рідкісних випадках — навіть нападати на живих беззахисних людей, про що теж знайшлися повідомлення. Але після 1900 року подібні свідчення стали дуже рідкісними, а після 1960-х узагалі зникають з преси. Скоріше за все, причиною цього є суттєве скорочення чисельності досліджуваних тварин через руйнування їхніх оселищ та поширення інвазивних видів, які загалом завдають багато шкоди австралійській фауні.