Людям не вдалося відвадити канадських казарок від міських територій навіть узимку. Американські дослідники з'ясували, що відлякування птахів призводить лише до тимчасового результату: хоча вони й відлітають, але не відчувають достатньо страху, щоб переселитися, та повертаються ще швидше, ніж коли відлетіли за власної волі. Схоже, у другому випадку відлетіти їх мотивує нестача на місці окремого ресурсу, а за його наявності зусилля людей сприймаються лише як тимчасова неприємність, а не причина переселитися. Дослідження опубліковане в журналі Wildlife Society Bulletin.
Канадська казарка. Klaus Rudloff
Навіщо люди воювали з птахами?
Окуповані людьми території, яких стає дедалі більше, населяються багатьма іншими тваринами, зокрема птахами. Таке сусідство іноді дошкуляє людям, спричиняючи конфлікти з дикою природою. Так, птахів намагаються відігнати від аеропортів, посівів, аквакультур та навіть парків, де вони можуть забруднювати місця відпочинку. Більш-менш гуманним способом зробити це є так званий харасмент, коли тварин залякують чи доставляють інший нелетальний дискомфорт, спонукаючи покинути територію, де їм не раді.
Одним із птахів, яких містяни Північної Америки та Європи прагнуть бачити рідше, є канадська казарка (Branta canadensis). Вони загиджують зелені зони, збільшують ризик автомобільних аварій та навіть бувають агресивні до людей у період гніздування. Проти них також використовують харасмент, але дослідження на чолі з науковцями Університету Арканзасу та Іллінойського університету в Урбана-Шампейн встановило, що він не ефективний.
Що пішло не так із відлякуваннями?
Вчені спостерігали, як вдається відваджувати казарок від людських місць у густонаселеному Чикаго. Із 2015 по 2018 рік вони відловили 47 птахів та почепили на них GPS-трекери для відстеження пересування. Так можна було простежити за реакцією казарок на харасмент узимку, коли їм теж було б вигідніше переселитися в тепліші краї. Сам харасмент полягав у тому, що до птахів у парку Маркетта наближалися люди та починали стукати дерев'яними дошками, поки вся або більша частина зграї не відлетить з поля зору.
Дослідник із казаркою в парку. Ryan Askren
Як з'ясувалося, навіть якщо на перший погляд відлякування вдалося, воно все одно загалом провалене. Так, казарки втричі частіше відлітали у ті дні, коли їх гнали, але поверталися майже вдвічі швидше, ніж коли покидали парк за власним бажанням (через 40 та 78 годин, відповідно). І в довгостроковій перспективі птахи внаслідок харасменту не стали менше часу проводити в локаціях парку, де їх не хотіли бачити. Більше впливу мали погода та температура, за погіршення яких птахи покидали парк частіше, незалежно від зусиль людей.
Водночас вони справедливо не сприймають здіймання людиною галасу як достатню загрозу, вважаючи його радше неприємністю, а не серйозною причиною переселитися. На відміну від небезпечних холоду й поганої погоди, які більше мотивували їх шукати інший прихисток, де тепліше та більше їжі. У такі дні харасмент може бути справді ефективним, утім, це лише припущення, оскільки у сильні морози й снігопади науковці теж не виходили гнати казарок. У кращі ж дні птахи мають достатньо причин (мабуть, поживи й води), щоб залишитися та повернутися скоріше, якщо їх стривожили. Тож поки що казарки на крок попереду у боротьбі за територію. Щоб обійти їх, потрібно знайти нові, більш переконливі способи відлякування, вважають дослідники.