Генетики підтвердили, що рештки європейських собачих віком від 14200 до 15800 років справді належать одомашненим особинам, а не вовкам. Ці собаки, одомашнені мисливцями-збирачами, виявилися генетично спорідненими з собаками груп землеробів, які розселилися на континенті після неолітичної революції. Тобто вони пережили вторгнення землеробів до Європи, на відміну від своїх господарів, і стали предками собак неоліту та, найімовірніше, і сучасних європейських собак також. Дослідження опублікували у двох статтях журналу Nature (1, 2).
Одна з найстаріших кісток, яку за генетичним матеріалом приписали собакам. Зразок віком 14300 років зі Сполученого Королівства. Trustees of the Natural History Museum
Чому науковців зацікавило розселення давніх собак?
Як відомо, собака є першим одомашненим видом тварини, причому цей процес почався ще в палеоліті, тобто до появи й поширення землеробства та скотарства. У Європі мисливці-збирачі почали одомашнювати вовків близько 15 тисяч років тому, на що вказують рештки цих тварин із рисами, які притаманні сучасним собакам. Однією з функцій, які для давніх людей могли виконувати собаки, було попередження про небезпеку.
Але досі науковцям не було відомо, коли саме вовки з рисами собак стали дійсно собаками, а також — було це одноразовим процесом чи люди одомашнювали цей вид декілька разів. Ускладнювало дослідження те, що попередні рештки, які приписували собакам, після генетичного аналізу виявилися рештками вовків. Тому дві міжнародні команди науковців на чолі з фахівцями Мюнхенського університету Людвіга-Максиміліана та Університету Східної Англії вирішили дослідити геноми давніх одомашнених вовків і реконструювати їхнє співжиття з людиною.
Що дізналися про одомашнення собак у Європі?
У першому дослідженні науковці вивчали ДНК з 216 давніх решток, які приписували собакам, щоб виявити серед них справді одомашнених особин. Завдяки підходу, який допоміг збільшити кількість ДНК у зразку в 10-100 разів, дослідники змогли визначити видову належність 141 такого зразка. Найдавнішими підтвердженими рештками собак у цій вибірці виявилася щелепа з печери Кеслерлох у Швейцарії, датована 14200 роками тому. Цей собака вже був генетично спорідненим із собаками з різних регіонів, що свідчить на користь одного епізоду одомашнення, який стався ще понад 14 тисяч років тому.
Щелепа собаки з печери Кеслерлох у Швейцарії віком 14200 років. Ivan Ivic / Cantonal Archaeological Service (KASH) of Schaffhausen
Окрім цього, автори дослідження з’ясували, що з поширенням з Близького Сходу груп землеробів у геномі собак з’явилися нові гени, які походили від собак цих землеробів. Коли землероби прийшли в Європу, вони принесли 70–80 відсотків свого геному, фактично замінивши місцевих мисливців. Але вплив на собак виявився набагато слабшим: у Данії частка нових ділянок геному склала 13 відсотків, у Греції — 66 відсотків, а в середньому по Європі — значно менше, ніж у людей.
У другому дослідженні науковці вивчали геном давніх собак із трьох локацій: рештки віком 15800 років із Туреччини, віком 14300 років зі Сполученого Королівства та віком 11500-7900 років із Сербії. Таку вибірку обрали тому, що люди з цих стоянок належали до трьох різних культур: анатолійських мисливців-збирачів у Туреччині, епіграветської культури в Сербії та мадленської — у Сполученому Королівстві. Але попри відмінності в культурах виявилося, що генетично собаки з усіх трьох стоянок були спорідненими. Це підтверджує висновки першого дослідження — що генетично однорідна популяція собак поширилася в Європі вже понад 14 тисяч років тому.
Реконструкція життя анатолійських мисливців-збирачів, які одними з перших одомашнили собак. Справа на малюнку показане виготовлення чаш із черепів померлих — подібним чином обробляли й рештки собак. Kathryn Killackey
Дослідники припускають, що собаки поширилися разом із розселенням представників епіграветської культури приблизно 16 тисяч років тому. При цьому між представниками цієї культури та мадленської майже не було перенесення генів, тобто собаки поширювалися у Європі швидше, ніж люди. Науковці також знайшли свідчення того, що для давніх людей собаки відігравали важливу роль: на стоянці в Туреччині знайшли поховання цуценят у ділянці, де ховали й людські рештки. А в печері у Сполученому Королівстві жила група, що практикувала ритуальний канібалізм, роблячи з черепів померлих людей чаші, — і подібним чином вони обробляли й рештки померлих собак.
Як відкриття змінить історію співжиття людей і собак у Європі?
Оскільки собаки були першими тваринами, одомашненими людьми, то їхній геном відображає й розселення людей і взаємодію між різними їх популяціями. Так завдяки цьому дослідженню науковці отримали підтвердження того, що культури мисливців-збирачів із Європи обмінювалися собаками, при цьому залишаючись окремими популяціями. Також вони з’ясували, що перехід між цими культурами та культурами землеробів зі сходу, імовірно, був поступовим, адже собаки пережили його.
Що відомо про одомашнення тварин давніми людьми
😱 Уже протягом залізної доби мешканці Болгарії споживали собак у їжу, але не через нестачу інших ресурсів, а як делікатес на бенкетах.
🐴 Схожа доля спіткала й коней в середньовічній Угорщині, причому ця практика залишилася поширеною навіть після навернення місцевих у християнство.
🐈⬛ А от одомашнення котів виявилося не таким давнім: воно відбулося у Стародавньому Єгипті, а до Європи домашні коти потрапили лише 2000 років тому.
😋 Одомашнення свиней відбулося в Китаї близько 8000 років тому та почалося з того, що тварини почали наближатися до людських поселень у пошуках недоїдків і фекалій.
