Приборкати демона. Що науковці створюють для боротьби з ВІЛ-інфекцією

У липні 2024 року світ облетіла новина, що медики вилікували від ВІЛ-інфекції вже сьому людину — цього разу 60-річного чоловіка з Німеччини. Як і в попередніх шести випадках, які сталися в останні десятиліття, цей теж був оснований на пересадці пацієнтові стовбурових клітин від донора. Однак чоловік став лише другим пацієнтом з ВІЛ, якому пересаджували клітини не від генетично стійкого до ВІЛ донора. Попри це, лікування спрацювало — пересаджені здорові клітини в тілі пацієнта розмножилися та замінили собою інфіковані вірусом.

Однак пересадка стовбурових клітин зовсім не є порятунком від ВІЛ. Процедура недарма така рідкісна і виконується лише в особливо важких випадках. Дотепер усі семеро пацієнтів отримали її не стільки для позбавлення від ВІЛ-інфекції, а як єдиний шанс позбутися раку крові, на який вони теж страждали. Пересадка здорових стовбурових клітин з метою винищити хворі клітини є надзвичайно ризикованою і її навіть не розглядають як варіант стандартного лікування ВІЛ-інфекції.

Але що ж тоді може допомогти позбутися цієї виснажливої, небезпечної хвороби? Які ще підходи розробляють проти ВІЛ-інфекції та наскільки вони близькі до втілення у життя звичайних пацієнтів? Про це переповідаємо з матеріалу журналу Nature.

ВІЛ та інфіковані ним клітини. National Institute of Allergy and Infectious Diseases / Unsplash

Що ми вже маємо для боротьби з ВІЛ

Наразі проти ВІЛ-інфекції медицина може запропонувати пацієнтам лише антиретровірусну терапію. Вона полягає у прийманні пацієнтом препаратів, які впливають безпосередньо на вірус, пригнічуючи його розмноження. У такий спосіб можливо звести кількість вірусів у тілі людини до рівня, коли ВІЛ навіть не виявляється звичайними поширеними методами тестування. Це означає, що пацієнт не лише може жити, не відчуваючи серйозні наслідки хвороби, а й сильно знижує ймовірність передачі ним вірусу іншим людям.

ВІЛ та інфіковані ним клітини. National Institute of Allergy and Infectious Diseases / Unsplash

Але антиретровірусна терапія не здатна цілком усунути інфекцію. Вона залишає в клітинах віруси у прихованому, сплячому стані, які після припинення пацієнтом приймання препаратів або через втрату вірусами чутливості до ліків активізуються та здатні знову заполонити організм. Безперечно, будь-які ліки набагато кращі за відсутність лікування, але очевидно, що антиретровірусна терапія має бути замінена на щось ефективніше.

Які ліки можуть замінити наявну терапію

Несприйнятливість до ВІЛ, як у донорів стовбурових клітин для вищезгаданих пацієнтів, полягає у відсутності на їхніх клітинах рецепторів CCR5. А саме ці рецептори вірус імунодефіциту використовує, наче двері, для проникнення та зараження клітин. Ця особливість донорів обумовлена рідкісною мутацією, з якою вони народилися. І з розвитком технологій генної інженерії це наштовхнуло науковців на думку, що можна створити генну терапію ВІЛ-інфекції.

ВІЛ та інфіковані ним клітини. National Institute of Allergy and Infectious Diseases / Unsplash

Один із підходів лікування генною модифікацією ВІЛ-інфекції полягає у внесенні в клітини пацієнта мутації, як у людей, що природно стійкі до вірусу. У такий спосіб можна було б зімітувати ефект пересадки стовбурових клітин, але з меншими ризиками. Також вчені працюють над тим, щоб націлити генну терапію на сам вірус. Наприклад, вносячи у клітини ген, який кодує ефективні нейтралізуючі антитіла до вірусу імунодефіциту людини.

Але, як і антиретровірусна терапія, антитіла можуть діяти лише на ті віруси, які активно відтворюються в організмі. Тоді як в інфікованих значна кількість вірусів перебуває у клітинах у сплячому стані, ніяк себе не видаючи. Тому ще один потенційно дієвий метод знищити ВІЛ-інфекцію ґрунтується на тому, щоб змусити сплячі віруси активізуватися та зробити їх «видимими» для противірусних засобів та імунної системи. Таку здатність раніше виявляли, наприклад, у протиракового препарату.

Одне з недавніх досліджень на макаках показало, що можна навіть націлити сам ВІЛ на ВІЛ. Якщо внести в організм ін'єкцією віруси з настільки порізаним геномом, що вони не можуть спричиняти хворобу, але все ще можуть відтворюватися у клітинах, то вони здатні витіснити собою хвороботворні природні варіанти.

ВІЛ та інфіковані ним клітини. Mark Ladinsky / California Institute of Technology

Потенційних шляхів виліковування від ВІЛ-інфекції багато. Проте майже всі вони поки що перебувають на ранніх стадіях дослідження, та ще невідомо, чи зможуть дійти до тестування на великій кількості пацієнтів. Між тим, для приборкання пандемії ВІЛ не менш важливою за лікування інфекції, є її профілактика.

Що наука може запропонувати проти зараження ВІЛ

Поки що ключову роль у сповільненні поширення ВІЛ відіграє доконтактна, або преекспозиційна, профілактика зараження для людей, що мають високий ризик інфікуватися. Наприклад, для тих, що мають ВІЛ-позитивного партнера.

Донедавна доконтактна профілактика була доступна лише у вигляді оральних препаратів, які людина має приймати щоденно. За правильного використання вона здатна знизити ризик зараження ВІЛ на 99 відсотків, однак багатьом людям важко дотримуватися суворого щоденного режиму приймання ліків. 2021 року для таких людей з'явилася альтернатива — у США схвалили перший ін'єкційний препарат для преекспозиційної профілактики, який достатньо використовувати всього раз на два місяці. Інший засіб у недавньому дослідженні показав, що може зі 100-відсотковою ефективністю запобігати зараженню жінок ВІЛ при введенні ін'єкції усього двічі на рік.

Ще з початку виявлення ВІЛ у 1981 році низка лабораторій намагаються створити й повноцінні вакцини проти збудника. Але цей підхід до боротьби з вірусом має чи не найбільше перешкод. Річ у тім, що ВІЛ вкрай мінливий — існує така величезна кількість його штамів, що важко створити вакцину, яка була б однаково ефективна проти їх усіх. Крім цього, вірусні частинки сильно покриті вуглеводами, через які антитілам пробитися складно.

Та надія на вакцину проти ВІЛ є. Свіжі дослідження на макаках вказали, що препарат GT1.1 здатний спровокувати вироблення організмом антитіл широкого спектра дії проти ВІЛ. Це дуже обнадійливі дані, тому засіб вже почали тестувати на невеликій кількості добровольців в рамках І фази клінічного дослідження.

Та навіть якщо GT1.1 у людей виявиться не таким дієвим, як у макак, його вивчення ляжуть в основу наступних досліджень. Оскільки він щонайменше підтверджує, що організм таки можливо навчити знешкоджувати величезне різноманіття вірусів імунодефіциту людини.