Японські вчені виявили характерні зміни показників крові при важкій соціальній самоізоляції, відомій як хікікоморі. Порівнюючи аналізи крові хікікоморі та здорових людей, вони визначили низку білків, які в перших надмірно або недостатньо активні. Частково профіль розладу перекривався із таким у людей із депресією. Відкриття дає надію на краще вивчення та розроблення лікування стану хікікоморі, йдеться у статті журналу Dialogues in Clinical Neuroscience.
GIPHY
Терміном хікікоморі, який походить із японської мови, називають молодих людей зі складністю соціалізації. Такі особи мають психічний розлад, через який уникають контактів та спілкування з іншими людьми, зокрема роботи та виходу з дому, ведучи самотнє життя більш ніж пів року поспіль. У Японії таких нараховується близько 1,2 відсотка, але число зростає, зокрема в глобальному масштабі. І хоча останнім часом низка досліджень вказала на пов'язаність психічних розладів із показниками крові (наприклад, ми писали про виявлення в крові біомаркерів депресії та біполярного розладу), невідомо, чи так само можна визначити людей хікікоморі. З'ясувати це вирішили вчені з Університету Кюсю.
До дослідження залучили 42 японських пацієнтів зі станом хікікоморі, які пройшли тестування на визначення ментального здоров'я, зокрема наявності депресії, та здали кров на аналіз її біохімічних показників. Результати порівняли із такими ж обстеженнями 41 здорової людини.
Дослідження показало, що у хікікоморі й справді відрізняється профіль білків крові: у них були помітно вищі рівні довголанцюгового ацилкарнітину, тоді як при депресії підвищуються рівні як довго-, так і коротколанцюгових молекул ацилкарнітину. За цим показником, автори стверджують, що навіть змогли передбачити важкість хікікоморі. Крім цього, у чоловіків хікікоморі спостерігали вищу активність орнітину та аргінази, тоді як рівні білірубіну (що також властиво для депресії) та аргініну були нижчими.
Тепер, вважають науковці, закладено основу для вивчення біологічних передумов стану хікікоморі. Тож є надія, що людям із цим розладом можна буде допомогти лікуванням, можливо, медикаментозним. Але спершу слід провести додаткові перевірки результатів, зважаючи на обмеження цієї роботи, серед яких: маленька вибірка, яка хоч і більша, ніж у попередніх схожих дослідженнях, не враховування фізичної активності та харчування, проведення дослідження на японській популяції, що обмежує репрезентативність результатів на широкий загал.