На острові Тасманія український вчений Дмитро Леонтьєв з колегами виявили новий рід слизовиків, який доповнює розуміння еволюції цих організмів. Тасманіомікса, як назвали рід першовідкривачі з Австралії, України, Іспанії та Німеччини, поєднує у собі риси двох великих порядків слизовиків — Фізарових і Стемонітових, будучи давно розшукуваною проміжною ланкою між ними. Про відкриття повідомляється у журналі Mycologia.
Плодові тіла Tasmaniomyxa umbilicata на різних стадіях розвитку. Sarah Lloyd
Що привернуло увагу вчених до тасманійських слизовиків?
Світове різноманіття плазмодіальних слизовиків, або міксоміцетів (Myxomycetes) — гігантських сухопутних амеб, які здатні розростатися до півметра та утворювати плодові тіла — досліджене нерівномірно. Австралія з навколишніми островами довго залишалася білою плямою, допоки місцеві ентузіасти не з’ясували, що чи не кожна третя знахідка тут виявляється невідомою науці. Позаяк спороутворюючі організми довго вважалися поширеними по усій Земній кулі, відкриття ендемізму австралійських слизовиків стало сенсацією.
Особливо цікаво, що йдеться не про Австралію як таку, а про ділянку, що об’єднує південний схід континенту з Тасманією і Новою Зеландією. Цей регіон, відокремлений від решти світу океаном і смугою тропічного клімату, є єдиним залишком помірних лісів Гондвани — колишнього суперконтиненту, що об’єднував Африку, Південну Америку, Індію, Антарктиду й Австралію. Австралійська ділянка Гондвани краще за інші зберегла флору і фауну помірної зони, притаманну зниклому материку. Тому тут багато ендемів: качкодзьоби, єхидни, численні види сумчастих, птахів і жаб, араукарії, деревоподібні папороті тощо. Тепер список поповнився новим видом і родом слизовиків із Тасманії.
Кого знайшли на Тасманії?
Новий вид, який також виявився представником нового для науки роду, отримав назву Tasmaniomyxa umbilicata. Його особливість у тому, що він поєднує у собі риси двох великих порядків темноспорових міксоміцетів — Фізарових (Physarales) і Стемонітових (Stemonitida). У перших в плодових тілах накопичується кристалічне вапно, а ніжки і внутрішні опорні нитки, так званий капіліцій, мають трубчасту будову. У других вапна в плодових тілах немає, а ніжки й нитки — суцільні. Тасманіомікса ж позбавлена вапна, як Стемонітові, але має трубчастий капіліцій, прикріплений до оболонки плодового тіла у спосіб, притаманний Фізаровим.
Довго вважалося, що Фізарові і Стемонітові являють собою два потужних еволюційних «стовпи», що зростають від спільного кореня темноспорових міксоміцетів. Але молекулярно-генетичні дані спростували це уявлення, довівши, що Фізарові − лише «різновид» Стемонітових. Проте цьому висновку бракувало морфологічних доказів: проміжної ланки між Фізаровими і Стемонітовими. Відкриття роду Тасманіомікса заповнило цей розрив. Особливості будови та індивідуального розвитку, тонкі деталі ультраструктури, а головне — молекулярна філогенія, збудована за трьома незалежно успадковуваними генами, довели унікальне положення тасманіомікси на еволюційному дереві міксоміцетів.
Те, що «бракуюча ланка» була знайдена саме в Австралії — не випадковість. Ендеми цього континенту є також і реліктами — залишками флори й фауни минулих геологічних епох. Як єхидна є проміжною ланкою між ссавцями та їхніми рептилієподібними пращурами, так і тасманіомікса показує перехідний етап еволюції між двома великими групами міксоміцетів.
- Раніше український міколог із колегами назвали два нові види слизовиків на честь паляниці та Григорія Сковороди.