Сині кити, принаймні в окремих частинах світу, регулярно спаровуються і дають потомство з китами фінвалами, показало нове дослідження. При цьому гібриди, потомство від батьків різного виду, не є стерильними, як цього очікувалося, а здатні до розмноження. Про відкриття повідомляє Science Alert, а стаття вчених опублікована у журналі Conservation Genetics.
Синій кит. Unsplash
👋 Слідкуйте за наукою разом з нами — підписуйтеся на наш телеграм та інстаграм, буде цікаво!
Що відбувається з синіми китами?
Сині кити (Balaenoptera musculus), хоч і є найбільші з тварин, що коли-небудь існували, однак вкрай вразливі перед лицем людини. До середини XX століття цих тварин довели до межі зникнення активним полюванням. Лише в період між 1900 та 1980 роками у всьому світі вбили понад 379 тисяч синіх китів. Зараз їх збереглося близько 5-15 тисяч, усього 3-11 відсотків від чисельності 1926 року. І хоча поступово популяції відновлюються, синім китам загрожують зіткнення з людськими суднами, рибальські сіті, забруднення води та зміна клімату. І особливо важке становище у північноатлантичної популяції синіх китів.
Щоб зрозуміти структуру вразливої популяції і знайти способи допомогти їй відновитися, науковці Королівського музею Онтаріо з норвезькими колегами вирішили дослідити геном синіх китів. Для цього вони відібрали зразки тканин від 26 синіх китів з Північної Атлантики.
Що побачили у геномах китів?
Аналіз показав, що приблизно 3,5 відсотка ДНК синіх китів походить насправді від китів фінвалів (Balaenoptera physalus), вказуючи на історію схрещення двох видів. Хоч першого такого гібрида виявили ще у 1986 році — самку, вагітну від синього кита — вчені не очікували, що внесок іншого виду буде таким великим. Зазвичай міжвидові гібриди стерильні, та оскільки два види не далеко розійшлися в еволюційному шляху, зокрема обидва зберегли по 44 пар хромосом, то вони змогли схрещуватися, даючи не просто спільне потомство, а й здатне до розмноження.
Однак вчені дійшли висновку, що обмін ДНК у цьому випадку є дещо однобічним. Так, фінвали майже не мають у геномі ДНК від синіх китів. Імовірно, що саме сині кити виявляються більш схильними спаровуватися з фінвалами, а не навпаки. Науковці міркують, що причина може бути у невеликій популяції синіх китів, які на відміну від численніших фінвалів, не мають великого вибору партнерів. Поки що не схоже, що ДНК фінвалів якимось чином шкодить синім китам, однак така тенденція може посприяти поступовому вимиранню північноатлантичної популяції, зокрема зробити її менш пристосованою до мінливого середовища.
- Вчені не лише намагаються зберегти наявні популяції синіх китів, а й відкривають нові. Так, нещодавно нову, нечисленну популяцію цих тварин виявили в Аравійському морі.