Пситакозавр, один із ранніх представників пернатих динозаврів, все ще мав переважно лускату шкіру, характерну для рептилій, показало нове дослідженння китайських вчених. Це важлива знахідка для палеонтологів, адже вона допомагає краще зрозуміти процес та часові рамки еволюції покривів тварин від жорсткої луски рептилій до ніжнішої, вкритої пір’ям шкіри птахів. Статтю опубліковали у Nature Communications.
Скам'янілість пситакозавра в природному вигляді (зверху) та під ультрафіолетовим світлом (знизу). Zixiao Yang et al. / Nature Communications, 2024
Як виявили лускату шкіру пернатого динозавра?
Китайські вчені досліджували залишки пситакозавра (Psittacosaurus) — одного з ранніх пернатих динозаврів, що жив 130 мільйонів років тому. Він мав на хвості тонкі щетинисті вирости епідермального походження, які, ймовірно, є попередниками пташиного пір’я. Виокремити залишки шкіри від решти зразка допомогло ультрафіолетове світло, яке забарвило покриви у помаранчевий колір внаслідок хімічних процесів, що передували скам’янінню.
Виявилося, що викопні клітини шкіри мають багато спільного з сучасною шкірою рептилій, зокрема форму, розмір та особливості з’єднань між ними. Вчені навіть змогли визначити, що розподіл пігменту у цих динозаврів був такий самий, як у сучасних крокодилів. Ці висновки зробили на основі зразків шкіри з тулуба та кінцівок пситакозавра, а от хвіст, тобто єдина оперена частина тіла, на жаль, не зберігся. Однак, базуючись на інших дослідженнях, автори припускають, що пситакозаври могли поєднувати два типи шкірних покривів: оперені частини тіла на клітинному рівні вже були схожі на пташині, але більшість шкіри залишалася лускатою, як у сучасних рептилій.
Оскільки птахи еволюціонували від динозаврів та в процесі втратили жорсткі лускаті покриви на користь більш еластичної шкіри з пір’ям, дослідження динозаврів з різним ступенем оперення допоможе дослідникам побачити повну картину еволюційного переходу.
- А от один з найперших здатних до польоту динозаврів, схоже, виявився еволюційним тупиком. Сканування залишків динозаврів родини скансоріоптеригових показало, що вони мали серйозні труднощі з пересуванням та керуванням польоту настільки, що, ймовірно, могли лише парити у повітрі на невеликі відстані.