Частинки мікропластику неправильної форми виявилися здатними долітати до стратосфери, де вони можуть пошкодити озоновий щит — шар атмосфери, що захищає Землю від ультрафіолетового випромінювання Сонця. Такого висновку дійшли австрійські науковці, що експериментували з осіданням у повітрі волокон мікропластику. Їхнє дослідження допоможе краще оцінити поширення мікропластику по повітрю, розповідає видання New Scientist з посиланням на статтю науковців, доступну на arXiv.
Озонова діра над Антарктикою у вересні 2019 року за даними спостережень супутників NASA i NOAA. Зеленим, жовтим і червоним позначено зони з найбільшою концентрацією озону. NASA Goddard / Katy Mersmann
Як оцінювали забруднення?
Одним із основних шляхів забруднення Землі мікропластиком є атмосферне перенесення — невеликі частинки через повітря можуть потрапляти у найвіддаленіші частини планети. Утім, зазвичай змоделювати поширення мікропластику в атмосфері складно. Зокрема науковці з Віденського університету спільно з німецькими колегами звернули увагу, що зазвичай моделі враховують мікропластик лише як сферичні частинки, тоді як реальна їхня форма може бути різною, а отже і мати різну швидкість осідання в атмосфери. Щоб краще прогнозувати потенційні масштаби забруднення, вчені надрукували зразки частинок мікропластику різної форми і товщини й оцінили їхню швидкість осідання у повітрі.
Приклади частинок, які надрукували вчені, і те, як вони осідають. Daria Tatsii et al. / arXiv, 2023
Як осідає пластик?
З'ясувалося, волокна неправильної форми осідають на 76 відсотків повільніше, ніж сферичні частинки такого ж об'єму. Моделюючи їхнє поширення вітром, дослідники виявили, що вони також здатні долати більші відстані, порівняно зі сферичними частинками. Наприклад, згідно з моделлю, продовгуватих частинок, у яких співвідношення довжини до діаметра складає 100, за рік може випадати до 2,4 тони у високих широтах Арктики, тоді як еквівалентні за об'ємом сферичні частинки цих регіонів узагалі не досягають.
Як пластик може руйнувати озоновий шар?
Окрім загрози потрапляння на поверхню Землі по повітрю, частинки мікропластику виявилися загрозою і для озонового шару у стратосфері нашої планети, що лежить на висоті від 15 до 35 кілометрів. Науковці підрахували, що волокна поліуретану чи полівінілхлориду довжиною до 94 мікрометрів на висоті від 20 до 30 кілометрів над Землею мають швидкість осідання всього 0,2 міліметра на секунду. Це достатньо повільно, щоб вони могли піднятися у стратосферу та виділяти під впливом випромінювання бром та хлор, що руйнуватиме озон. Шкоду для озонового щита від мікропластику науковці порівняли зі шкодою речовин, використання яких обмежене Монреальським протоколом, створеним для захисту озонового шару.
- Дослідження пояснює, чому навіть у найвіддаленіших районах Арктики вдається виявити мікропластик. А більше про його шкоду довкіллю та здоров'ю людей ми розповідали у матеріалі «Що таке мікропластик?».