Дослідники зібрали зразки снігу з віддалених частин найбільшого в Ісландії льодовика Ватнайокутль та зафіксували у них частинки мікропластику різних розмірів і матеріалів. Це підтверджує, що атмосферне транспортування є одним з основних шляхів забруднення мікропластиком. Відповідна стаття доступна у журналі Sustainability.
Як мікропластик впливає на системи Землі?
Комерційне масове виробництво пластикових виробів є відносно недорогим і значно зросло від його початку приблизно в 1950-х роках. Такі вироби дуже повільно руйнуються в природі, що призвело до величезних накопичень пластикових відходів. За розмірами ці відходи поділяються на нанопластик (менше одного мікрона), мікропластик (від одного мікрона до п’яти міліметрів) і макропластик. Чим менший розмір пластикового сміття, тим складніше його зібрати і переробити, і тим легше воно розповсюджується в природних умовах. Забруднення мікропластиком є зростаючою загрозою для біосфери. Такі частинки зазвичай поділяються на первинні, які виробляються для конкретних цілей, а також вторинні, що утворюються від розпаду більших пластикових елементів. Вплив цих частинок на біосферу ще до кінця не вивчений, однак доведено, що мікропластик має наслідки для життя тварин і рослин та зайняв своє місце у харчовому ланцюгу. Крім того, розповсюджені у повітрі частинки пластику можуть накопичуватися в легенях людини і мати різний шкідливий вплив на здоров’я.
Як такі частинки впливають на льодовики?
На відміну від океанів, де забруднення мікропластиком досліджувалося широко, льодовикам досі приділялося мало уваги. Вони займають близько 10% поверхні суші Землі. Льодовики утворюються протягом десятиліть або століть там, де швидкість накопичення снігу перевищує швидкість танення. Щороку новий шар снігу створює тиск на старі шари, які під цим впливом поступово перетворюються на лід. Лабораторні експерименти показують, що мікропластик може діяти як ядро для створення крижаних кристалів в атмосфері, внаслідок опадів вони можуть опинятися у льодовиках. Пластикові матеріали повинні добре зберігатися у товщі їхнього снігу завдяки низьким температурам та відсутності сонячного світла, що зменшує розкладання частинок. Більш того, льодовики часто знаходяться у відносно віддалених регіонах, що робить їх важливими для вивчення механізму перенесення мікропластику повітрям.
Яке дослідження провели вчені?
Дослідники зібрали зразки снігу з верхніх трьох метрів ісландського льодовика Ватнайокутль у його центральній частині. За обсягом це найбільший льодовиковий покрив у Європі. У зразках науковці зафіксували поліамід, полівінілхлорид, поліуретан, АБС-пластик. Місце, у якому збирали зразки, є віддаленим, отже пряме забруднення малоймовірне. Через невеликі розміри частинок дослідники роблять висновок, що найбільш вірогідним шляхом для них було атмосферне транспортування. У випадку з Ватнайокутлем мікропластик міг переноситися або вітром, або опадами. Його частинки можуть походити з міських або промислових районів чи опосередковано від моря, озер та інших природних систем, де вони накопичилися. Потенційні джерела мікропластику включають невеликі села, найближче з яких розташоване за 65 кілометрів від місця збирання снігу, і міста, включаючи Рейк'явік, який знаходиться за 270 кілометрів. Море, яке також є потенційним джерелом, знаходиться на відстані 45 кілометрів. Крім того, мікропластикові частинки також можуть переноситись на велику відстань із пасатами від далеких джерел, наприклад, у Північній Америці та Європі.
Мікропластик фіксували у повітрі над океаном, біля верхівки Евересту та у найпопулярніших видах мідій. Річка Ганг переносить у море до 3 мільярдів пластикових частинок щодня. Забруднення мікропластиком може призводити до неочікуваних наслідків: він сприяє втраті кисню океанами та обміну генами між супербактеріями. Розібратися із тим, як такі частинки впливають на довкілля і чи можна якось цьому зарадити, дозволить наш матеріал «Що таке мікропластик?»