Дугоподібні хребти на північних високогір'ях Харона, супутника Плутона, виявилися слідами того, як він уповільнював обертання після формування. При цьому процес сповільнення обертання зайняв усього від одного до десяти мільйонів років, тобто доволі швидко в астрономічних масштабах. Такий тип тектоніки для планетних тіл, що гальмують, теоретично передбачили ще у 1977 році, але переконливих підтверджень його існування на жодному планетному тілі раніше знайти не вдавалося. Дослідження опублікували в журналі Nature Communications.
Топографічна карта Харона з дугоподібними хребтами, що утворилися через його сповільнення. Chen et al. / Nature Communications, 2026
Що приховували дугоподібні хребти Харона?
У 2015 році космічний апарат New Horizons вперше детально дослідив супутник Плутона Харон і виявив на його поверхні величезні уступи, розломи та гірські хребти. Хоча ці структури свідчили про складну геологічну історію, їхнє походження залишалося предметом дискусій. Особливий інтерес науковців викликали дугоподібні хребти в регіоні Oz Terra: понад 200 кілометрів завдовжки, близько 50 завширшки й із перепадом висоти до двох кілометрів. Ці хребти виявилися одними з найдавніших тектонічних слідів на поверхні Харона і передували глобальному розширенню кори та кріовулканізму.
У новому дослідженні астрономи повторно проаналізували дані місії, поєднавши аналіз рельєфу з комп'ютерним моделюванням тектонічних структур. Вони дійшли висновку, що дугоподібні хребти виникли внаслідок стискання поверхні під час уповільнення обертання Харона під дією припливних сил Плутона. Тоді Харон робив оберт навколо своєї осі приблизно за 14 годин, а зараз для цього потрібно понад шість діб. Крижана оболонка супутника мала в той час товщину щонайменше 30-36 кілометрів, що на порядок більше за попередні оцінки. Крім гальмування, Харон додатково стискався, тож його радіус зменшився приблизно на 0,55 кілометра.
Отримані результати також свідчать, що Харон, найімовірніше, сформувався за сценарієм «холодного старту». Це означає, що після утворення його крижана оболонка не була повністю розплавленою, а залишалася відносно холодною й міцною. Саме така будова дала змогу зберегти на поверхні сліди давніх тектонічних процесів, які сьогодні дозволяють реконструювати ранню історію супутника. Цей сценарій узгоджується з гіпотезою, що Харон утворився внаслідок гігантського зіткнення на Плутоні, акумулювавшись із відносно холодного викинутого матеріалу.
- Раніше науковці з’ясували, що Плутон отримав свій найбільший супутник Харон завдяки «поцілунку й захопленню»: спершу зіткнувся з іншим небесним тілом, а потім після їх розділення захопив гравітацією новоутворений Харон.
- А сама карликова планета виявилася «родичем» іншого супутника — Тритона, що є супутником Нептуна. Ще до моменту стабілізації Сонячної системи ці два тіла могли утворитися в одній ділянці космосу.
