Привіт! Можливо, комусь зручніше не тільки читати, а й слухати новини науки. Тому ми спробуємо поговорити з вами голосом – і простими словами.
Слухати:
Apple Podcasts, Google Podcastst, Spotify, YouTube
Найдавнішого предка восьминогів запідозрили у володінні десятьма щупальцями
Новину читає Анастасія Гергеліжіу із Вінниці, авторка nauka.ua
Каракатиць і кальмарів від восьминогів і пекельних вампірів розділяє кількість рук: у перших їх по десять, а у других — по вісім. Однак описаний вченими екземпляр, попри свою морфологічну подібність вампіроподам, мав додаткові, імовірно, довші за інші щупальці. Вампіроподи — група, до якої належать восьминоги та пекельні вампіри, що попри свою назву є невеликими глибоководними головоногими молюсками з тропічних вод.
Американські вчені описали надзвичайно добре збереженого вампіропода Syllipsimopodi bideni з території штата Монтана. Він жив приблизно 338 мільйонів років тому і тим самим продовжив історію існування своєї групи ще на 81,9 мільйона років. Втім, на відміну від своїх восьмируких нащадків, він є єдиним відомим вампіроподом з десятьма руками, теж оснащеними присосками.
І кілька слів про назву: останнє слово не просто так може здаватися вам знайомим. Назва роду Syllipsimopodi очікувано походить з грецьких слів «чіпкий» та «нога», але назву виду вирішили присвятити інавгурації 46-го американського президента Джозефа Р. Байдена, що відбулася на момент подання статті.
Дрон зі штучним інтелектом за чотири дні відшукав метеорит
Новину читає Марина Качура з Києва, редакторка nauka.ua
З-поміж кенгуру, змій та консервних банок дрону, наділеному штучним інтелектом, вдалося відшукати метеорит, що впав в Австралії восени 2021 року. На це дрон витратив всього чотири дні, хоча шукати мав п'ятисантиметровий камінчик вагою у 70 грамів.
Насправді для більшості метеоритів, що падають на Землю, у нас немає інформації про зміну орбіти до удару. Обсерваторії можуть помітити болід від потрапляння метеороїдів в атмосферу та вирахувати траєкторію. І це дає багато інформації: наприклад, з якої області Сонячної системи взявся метеорит, чи де приземлиться на Землю з точністю до трьох квадратних кілометрів. Однак на пошуки цих метеоритів, аналіз яких допоможе вивчати Сонячну систему, мають відправлятися від 4 до 6 людей та йти однією лінією, вишукуючи на землі потрібний камінчик. Враховуючи витрати часу і зусиль у цьому підході, цього разу на пошуки австралійського метеориту відправили оснащений штучним інтелектом дрон.
Щоб знайти потрібний камінь, алгоритм навчали на 19 окремих зразках метеоритів, які фотографували на різному тлі. За чотири дні полювання на метеорити у рівнині НАлларбор у Західній Австралії, дрон за допомогою камери охопив всю потенційну для пошуків територію. На кадрах алгоритм шукав схожі на метеорит породи, хоча іноді і збивався на змій, кенгуру чи консервні банки. За результатами його роботи на місце вирушили науковці і так знайшли у піску потрібний 70-грамовий камінь.
Мумія «русалки» виявилася трупом мавпи з риб'ячим хвостом
Новину читає Марина Качура з Києва, редакторка nauka.ua
Протягом століть японці поклоняються мумії, якій приписуються лікувальні властивості, сподіваючись, навіть на полегшення пандемії коронавірусу. Це мумія «русалки» з верхньою частиною тіла, нібито, людини, а нижньою — риби, довжиною близько 30, 5 сантиметра. Її знайшли у коробці в храмі префектури Окаяма, Японія, а судячи із залишеної у скринці записки, невідомий рибалка спіймав цей екземпляр між 1736 і 1741 роками, а згодом продав його заможній родині. Як мумія опинилася в храмі, невідомо.
Вона нагадує двох міфічних істот з японського фольклору: амабі — русалок з дзьобами замість ротів і трьома окремими хвостовими плавниками, та нінгьо, які схожі на риб з людськими головами. Ці типи істот були пов'язані з історіями про чудесні зцілення здоров'я та збільшення тривалості життя.
І японські дослідники вирішили продіагностувати мумію за допомогою комп'ютерної томогрАфії, а також взяли зразки ДНК, щоб остаточно розібратися, з чого зібрана істота. Остаточні результати дослідження обіцяють опублікувати пізніше цього року, однак вже за попереднім аналізом вчені дійшли висновку, що «русалка», імовірно, є трупом мавпи з пришитим риб'ячим хвостом і приклеєними людським волоссям та нігтями.
Дикі шимпанзе обробили відкриті рани комахами
Новину читає Анастасія Гергеліжіу із Вінниці, авторка nauka.ua
От скажіть, чи вважаєте ви медицину суто людським надбанням? Насправді у багатьох видів тварин помічали поведінку, яку можна сприйняти за лікування. В комах, рептилій, птахів та ссавців, спостерігається явище використання поширених у середовищі інгредієнтів для самолікування. Тварини поїдають рослини або інших тварин, які можуть звільнити їх від паразитів, посприяти травленню чи навіть допомогти керувати фертильністю й народженням потомства. Однак останні роки вчені почали повідомляти про випадки прикладання лікарських субстанцій тваринами до зовнішніх покривів. Борнейських орангутанів помітили за втиранням в окремі частини тіла суміші зі слини та листків драцени, що володіє протизапальними властивостями й здавна використовується аборигенами для знеболення. Щось подібне помітила група німецьких науковців, коли протягом майже півтора року спостерігали за групою шимпанзе.
Вчені вивчали групу із більш ніж 40 шимпанзе у Національному парку Лоанго в Габоні, фіксуючи поведінку схожу на самолікування. Було помічено, що з 76 випадків відкритих ран, в 19 з них шимпанзе навмисне поміщали в поранення комах. Це не просто якась випадковість, тварини діяли послідовно, спершу ловили комаху, знерухомлювали її між губами, далі прикладали до рани та водили нею по поверхні, іноді по кілька разів, перш ніж викинути її.
Шимпанзе демонстрували таку поведінку і стосовно інших членів групи, прикладаючи комах до їх ран, як-от самка Сюзі, яка кілька разів, поміщаючи комаху між губ, обробила нею глибоку рану на нозі свого маленького сина.
Але чи дійсно усе це свідчить про самолікування? Вчені припускають що так, обґрунтовуючи це тим, що використання комах у визначений спосіб завжди відбувалося в однакових умовах, тобто прикладанням до відкритої рани. Але чого дивуватися, адже люди теж здавна використовують комах як лікарський засіб проти різних недуг. Інше питання наскільки це ефективно. До речі, цікаво що цю крилату комаху, яку тварини дістають з-під листка або гілки, вони не вживають у їжу. На жаль, точно визначити вид цього корисного членистоногого вченим не вдалося. Тож дослідникам ще є що вивчати в цьому напрямку, спостерігаючи й далі за поведінкою шимпанзе.
Кинджал Тутанхамона з метеоритного заліза виявився подарунком діда онуку
Привіт! Я Марина з Києва, редакторка nauka.ua, і сьогодні розповім, яким чином до рук фараона потрапив клинок, викований з матеріалу небесного тіла.
Після деякого часу суперечок, 2016 року вчені підтвердили, що лезо давньоєгипетського церемоніального клинка справді виготовлено із метеоритного заліза. Причому вдалося навіть відшукати і той самий метеорит — з усіх поблизу Червоного моря знайшовся той самий октаедрит Харга.
І у новому дослідженні за допомогою двовимірного хімічного аналізу японським вченим вдалося визначити спосіб виготовлення кинджала та простежити його історію до тієї самої появи у руках Тутанхамона, а потім і у руках археологів. З'ясувалося, що вже у дві тисячі трьохсотому році до нашої ери існували технології обробки заліза. І зокрема для цього клинка майстри використали метод низькотемпературного нагріву та кування.
Щоб з'ясувати, звідки з'явився кинджал, довелося звернутися до його рукоятки. Так, зважаючи, що матеріал для склеювання прикрас на ній містив гіпсову основу, яка на той час була поширена у в Малій Азії, зокрема в Мітанні та у хеттів, а не у самому Єгипті, імовірно, що предмет прибув звідти. І судячи з дипломатичної переписки діда Тутанхамона фараона Аменхотепа Третього зі своїм тестем — царем давньосхідного царства Мітанні, його передали фараонові Аменхотепу Третьому, а вже через 20-30 років його отримав онук фараона - Тутанхамон. Щоправда, як поховальний подарунок для ритуального використання в довгому загробному житті.
Канадські коти уповільнили інтернет від Starlink. Вони грілися на супутниковій тарілці
Новину читає Надія Жила зі Львова, автор nauka.ua
Канадець Аарон Тейлор зіткнувся зі зниженням швидкості інтернет-з'єднання. Як виявилось, цьому причиною були п'ятеро котів — супутникова тарілка Starlink виявилася зручною лежанкою у сувору канадську зиму.
Starlink – це глобальна супутникова система від SpaceX, компанії Ілона Маска. Проєкт розпочали ще 2015 року, а 2018 запрацювали перші прототипи. SpaceX планує, що за кілька років над Землею літатимуть десятки тисяч апаратів Starlink. З Землі їхні запуски виглядають наче яскрава довга лінія, що світиться в небі.
Супутники Starlink важать близько трьохсот кілограмів і можуть самостійно маневрувати у космосі. Щоб користуватись інтернетом за їх допомогою, потрібні термінал, монтажний штатив та маршрутизатор. Саме перші термінали нещодавно отримала Україна.
Термінал встановлюють у місці, звідки супутники Starlink видно напряму — наприклад, на даху. У канадця Аарона Тейлора тарілка була розміщена на землі, де її і знайшли місцеві коти. Їх привабило тепло від тарілки. Проте виявилося, що тарілка, звісно, може вмістити п'ятеро котів, але непоміченими вони не залишаться. Власник помітив суттєве зниження сигналу.
За словами Аарона, коти живуть у власному будиночку з опаленням, де ховаються у похмурі дні. Однак за сонячної погоди вони хочуть гуляти на свіжому повітрі та збираються у знайдений пункт обігріву, де гріє і сама тарілка, і сонце. Пост у Twitter про цю ситуацію лайкнув навіть Ілон Маск. Можливо, одного дня інструкцію до тарілки доповнить пункт про прийнятну кількість котів на обладнанні.
Ворони згуртувалися щоб позбутися GPS-передавача
Новину читає Катерина Бібчук із Чернігова, автор nauka.ua
Австралійські орнітологи мали намір проаналізувати переміщення ворон-свистунів (Cracticus tibicen). Вони обрали сімейну групу з десяти птахів, упіймали п'ятьох з них – трьох дорослих та двох молодих – окольцювали та забезпечили рюкзачками з GPS-передавачами.
Щоб не ловити кожного поміченого птаха ще раз, вчені зробили кріплення з магнітною застібкою на грудях, а на годівницю для птахів встановили магніт. Вони розраховували, що коли ворона сяде на годівницю, застібка намагнітиться і розстебнеться. Після цього можна буде просто підібрати передавач, що впав, і зняти з нього всі потрібні дані.
Проте воронам план учених не сподобався. Вони стали клювати кріплення передавачів та намагатися їх зняти. Дуже швидко птахи зрозуміли, що можна допомагати один одному – вже в перший день молодому птаху, який намагався звільнитися від пристрою, прийшли на допомогу двоє дорослих родичів. Вони по черзі клювали застібку пристрою, і в результаті вона розстебнулася.
Протягом наступних днів вчені бачили й інших ворон, які звільнилися від передавачів. А за місяць їх вже не було в жодного птаха. Цікаво, що це перший відомий випадок, коли птахи допомогли один одному позбутися такого передавача. Швидше за все, річ у тому, що досі орнітологи переважно позначали такими пристроями морських та водоплавних птахів. Ці птахи теж досить розумні, але таких здібностей до кооперації в них немає. А ворони-свистуни живуть згуртованими групами, допомагають один одному вирощувати пташенят та чистити пір'я. Тому в нетиповій ситуації вони теж не розгубилися і почали діяти спільно.
Мікроскопічні утвори втримали хвіст ящірок від випадкового відкидання.
Новину читає Юля Трофімова із Дніпра, авторка nauka.ua
Ви ж чули про те, як ящірки відкидають хвіст у разі небезпеки? Так рептилія рятується від хижака, залишаючи нападникові лише частинку хвоста, це такий собі відволікаючий маневр. Але попри те, що явище вже давно досліджується, все ще достеменно невідомо, який механізм забезпечує відкидання, або автотомію, хвоста. Попередні дослідження вказували, що хребет ящірок має слабкі зони, на самих хребцях або між ними, які дуже чутливі до перелому при їх пошкодженні. Це пояснює легкість та швидкість від'єднання хвоста, але не те, яким чином він зберігає свою міцність у буденному житті. Простого тягнення за хвіст також недостатньо для його від'єднання.
Як вже раніше було помічено, ще на місці відриву у відкинутого хвоста стирчать вісім пучків м'язових волокон, розташованих по колу. Натомість на рані, що залишилися на тілі тварини, наявні вісім відповідних отворів, або кишень, із яких м'язові пучки вийшли при автотомії. Це дещо схоже за принципом на вилку в розетці. У новій роботі дослідники з ОАЕ та США з'ясували, яку роль відіграє така структура у відкиданні хвоста.
Науковці проаналізували будову трьох видів плазунів, яким властива автотомія, детально розглянувши за допомогою технологій комп'ютерної мікротомографії та сканувальної електронної мікроскопії, а також високошвидкісної зйомки процес відкидання хвоста.
Мікрозображення вказали, що м'язові волокна покриті крихітними грибоподібними структурами з нанорозмірними порами. На іншій частині хвоста, що на тілі ящірки, в кишенях знайшли відбитки шапочок цих утворів. Тобто два кінці хвоста в наномасштабі не скріплювалися міцно по типу замочка, а лише контактували поверхнями, чого виявилося достатньо для адгезії.
Аби з'ясувати детальніше як працює зчеплення, науковці побудували модель хвоста ящірок із полімеру. Грибоподібні тіла сприяють стабільності та гнучкості, розподіляючи між собою навантаження. Однак коли ящірка в небезпеці, вона згинає хвіст вбік під кутом, і навантаження нерівномірно розподіляється, мікроструктура не витримує, і хвіст, врешті, від'єднується від тіла. Тому якщо схопити тварину саме близько до тіла, вона не зможе зігнути хвіст і відокремлення не відбудеться.
Матеріал доповнюватиметься