Чорнобиль за 40 років після трагедії. Як проводять дослідження всередині реактора, наскільки небезпечна зона відчуження та як російське вторгнення завадило знешкодженню ЧАЕС?

Заповзати всередину зруйнованого ядерного реактора, вимірювати рівень радіації та брати зразки звучить як найнебезпечніша у світі робота. Вона впала на плечі молодого українського науковця Анатолія Дорошенка. Іноді він підбирається на відстань восьми метрів від ядра реактора й відвідує його ледь не щомісяця.

Науковець порівнює свої відчуття із підкоренням Евересту або польотом у космос. Але, на відміну від альпіністів і астронавтів, у нього жорстко обмежений час: потрібно встигнути зробити все заплановане і не затриматися у зоні, де кожна зайва хвилина збільшує дозу опромінення.

Чому дослідник заходить всередину реактора, хто ще працює в зоні відчуження зараз і як російське вторгнення змінило плани зі знешкодження реактора — розповіли у спецвипуску New Scientist до 40-х роковин трагедії на ЧАЕС. А ми переповідаємо головне.

РОЗДІЛ 01 / 06 Наскільки небезпечна зона зараз

Під час вибуху четвертого реактора 26 квітня 1986 року вивільнилося понад 100 різних радіоактивних речовин. Найнебезпечніший із них — йод-131, здатний накопичуватися в людській щитоподібній залозі. Але цей ізотоп має період напіврозпаду трохи більше як тиждень, і загроза від нього була короткочасною. Ризик від цезію-137 та стронцію-90 з періодом напіврозпаду близько 30 років теж починає згасати.

Проте в самому реакторі на момент вибуху містилося 1900 кілограмів урану-235 і 760 кілограмів плутонію-239. Їхні періоди напіврозпаду — 704 мільйони років і 24 110 років відповідно. Більша частина цих речовин лишилася на місці. Значну частину радіоактивного бруду, що розкидало вибухом, зібрали та поховали — ціною величезного особистого ризику для кожного з майже 600 тисяч ліквідаторів.

Хоча багато ліквідаторів померли за роки після трагедії через пухлини, які пов'язують з опроміненням, у дітей ліквідаторів і жертв Чорнобильської катастрофи не виявили надмірних мутацій.

За словами Джима Сміта з Портсмутського університету, приблизно дві третини зони відчуження технічно безпечні для проживання. Мільйони людей у світі отримують вищі природні дози радіації від гірських порід або перельотів літаками, ніж ті, хто живе у зоні, каже він.

Проте Чорнобиль справді спричинив смерті. Двоє людей загинули від самого вибуху. Близько 28 пожежників і аварійних працівників померли протягом трьох місяців від опромінення. А найнадійніша оцінка на основі великих популяційних моделей вказує на загальний показник у 15 тисяч смертей. Ненадійні дані до 1986 року, деякі перебільшені цифри та масове нерозуміння радіації сформували уявлення, значно гірше за те, що підтверджують реальні дані, каже Сміт.

Та, можливо, найсмертоноснішою спадщиною Чорнобиля стало зіпсоване ставлення суспільства до ядерної енергетики. За однією з оцінок, збільшення використання викопного палива через недовіру до АЕС зменшило сумарну очікувану тривалість життя людей по всьому світу на 318 мільйонів років.

РОЗДІЛ 02 / 06 В радіоактивній темряві

Зруйнований четвертий реактор — одне з найменш гостинних місць на Землі. Руїни сильно опромінені та занурені в повну темряву, не кажучи вже про небезпеку обвалу. Їх накриває бетонний саркофаг, збудований нашвидкуруч після вибуху, а згори розташований Новий безпечний конфайнмент — аркова конструкція масою 36 тисяч тонн, 257 метрів у ширину, 100 метрів у висоту, яку утримують разом 650 тисяч болтів. Арку зводили з 2010 по 2016 років із розрахунком, що проєкт за півтора мільярда євро зможе утримувати радіацію всередині протягом сотні років, за які в людства буде вдосталь часу для утилізації решток реактора.

Арка Нового безпечного конфайнменту. Фото: Mykhaylo Palinchak

Поки утилізація реактора неможлива, хтось має знати, що відбувається під аркою. І цю роботу виконує Анатолій Дорошенко, молодий науковець Інституту проблем безпеки атомних електростанцій.

У менш забруднених ділянках він носить шапку, захисні рукавички та респіратор. У гірших зонах додає повний костюм, іноді третій шар із поліетилену. Є ще свинцеві фартухи, але їхня вага ускладнює рух у тісних просторах.

Перші люди, які проникли всередину реактора після аварії, дали сленгові назви об'єктам, які там знайшли: «щупальце восьминога», «котячий будинок», «собача будка», «слоняча нога» — застигла лава із розплавленого палива, бетону та металу, що утворилася за температури 2500 градусів Цельсія й потекла крізь руїни, набуваючи химерних форм. Між зруйнованими будівлями реактора пролягають складні маршрути пересування, які науковці мають знати досконало, щоб проводити всередині конфайнменту не більше часу, ніж потрібно.

Так звана «слоняча нога» — застигла суміш розплавленого палива, бетону та металу. Photo 12 / Alamy

Один із серйозних ризиків — 2200-тонний Верхній біологічний щит, який колись накривав реактор. Під час вибуху він перекинувся, як монетка, а зараз стоїть під кутом 15 градусів, спираючись на уламки. Працівники між собою називають його «Єлена». Якщо конструкція впаде, то може зрушити крихкі руїни та здійняти хмари радіоактивного пилу.

Причина регулярних повернень Дорошенка до реактора — його довгостроковий ризик. Коли розпадаються атоми урану або плутонію, вони випускають нейтрони, а ті можуть запустити ланцюгову реакцію, якщо їх захопить інше радіоактивне ядро. Вода сповільнює ці нейтрони та заважає захопленню. Після аварії саркофаг створив сухі умови — і стався сплеск нейтронної активності. Пізніше вода почала потрапляти крізь дірки в бетоні, вологість зросла, і нейтронний потік знизився. Але зараз, коли арка конфайнменту зробила середовище сухішим, науковці очікують на нові сплески.

За словами виконувача обов'язків наукового директора Інституту проблем безпеки атомних електростанцій Віктора Краснова, науковці не виключають можливість аварійних ситуацій, а тому мають знати про таку загрозу заздалегідь.

РОЗДІЛ 03 / 06 Що залишили по собі росіяни

24 лютого 2022 року Чорнобиль опинився прямо на шляху російських військ до Києва. Солдати копали окопи у забрудненому ґрунті, викрадали все, що мало цінність, знищували лабораторії, експерименти та дані. Денис Вишневський з Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника повернувся після окупації та виявив, що з його кабінету зникли взуття, мікрохвильова піч і карти. Бібліотека лишилася недоторканою — окрім автобіографії Кіта Річардса, гітариста The Rolling Stones.

Один із кабінетів Інституту після перебування росіян у зоні відчуження. Фото: Mykhaylo Palinchak

Комп'ютери теж зникли. Вишневський змінив паролі, припускаючи, що техніку забрали спецслужби заради цінних даних або карт. Але пізніше знайшов компоненти розкиданими по покинутих окопах: знуджені солдати просто розбирали техніку на деталі, які можна використати чи продати.

Науковиця Олена Паренюк показала журналістові New Scientist свою лабораторію, де її робота з пошуку бактерій, здатних поглинати радіоактивні відходи, була непоправно відкинута назад цим вандалізмом.

До війни в зоні відчуження працювали сотні науковців. Під час візиту журналіста всі вони вмістилися за одним столом, за яким Вишневський готував вечерю.

РОЗДІЛ 04 / 06 Наука під окупацією

Вже в перші години вторгнення Людмила Дибленко, начальниця Чорнобильської метеорологічної станції, наказала підлеглим збирати речі й тікати. Але поки сама збирала обладнання — вікно для евакуації зникло. Російські військові захопили зону відчуження.

Людмила Дибленко залишилася в Чорнобилі під час окупації, збираючи дані про погоду. Фото: Mykhaylo Palinchak

Дибленко вирішила продовжити роботу.

9 березня зібране науковицею обладнання стало марним — електрику відключили. Тоді Дибленко вивчила графіки російських патрулів, почала вислизати для ручних вимірювань і передавати дані через старий мобільний телефон, який мав кращу антену, ніж сучасні смартфони. Метеостанція стоїть на найвищій точці міста Чорнобиль, і Дибленко знайшла два місця поблизу — стоянку вантажівок і церкву — де досі був слабкий сигнал.

Одного разу російський солдат увірвався до її будинку, вимагаючи коньяк. Науковиця відповіла йому різко:

На щастя, цього було достатньо, щоб солдат пішов.

Згодом вона помітила маленьку червону точку у кущах з іншого боку відкритої ділянки, на якій було розташоване обладнання, — за нею стежили. Вирішила не дивитися і продовжувати роботу.

Завдяки Дибленко у метеорологічних даних немає жодного пропуску за весь період окупації. Президент Зеленський нагородив її медаллю за хоробрість — можливо, єдиною, яку під час цієї війни отримає саме метеоролог.

РОЗДІЛ 05 / 06 Радіація, міни та нова екосистема

Зона відчуження — це 2600 квадратних кілометрів із дивовижною кількістю видів. Денис Вишневський за 26 років роботи бачив вовків п'ять чи шість разів, рисей і ведмедів — жодного, але бачили його колеги.

Тепер значна частина територій недоступна через замінування як російськими, так й українськими військовими. Вишневський розповів про пожежника, який гасив лісову пожежу від збитого дрона і наступив на міну. Його рештки знайшли за 70 метрів. Три дикі коні загинули так само, але масштаб зони означає, що більшість жертв серед тварин ніхто не помітить.

Бурдо досліджує, яке тваринне життя заселяє осушену землю на місці колишніх охолоджувальних ставків, які почали осушувати ще у 2014 році. Поверхня відносно безпечна, але вже на глибині 20 сантиметрів залягає стронцій, здатний заміняти кальцій у кістках тварин і людей. Трава витягує його із землі, гризуни їдять траву, більші тварини — гризунів. Але як це все впливає на екосистему тут — ще належить дослідити.

РОЗДІЛ 06 / 06 Майбутнє Чорнобиля

Минулого року росія вдарила дроном по даху арки Нового безпечного конфайнменту, пробивши всі шари конструкції наскрізь. Гумовий шар усередині ізоляції загорівся і тлів три тижні. Анатолій Дорошенко тоді літав дроном з інфрачервоною камерою над будівлею, шукаючи гарячі точки та спрямовуючи пожежників. Ті пробили близько 200 нових отворів, щоб дістатися до вогню.

У квітні 2025 року інженери зшили внутрішню і зовнішню оболонки арки, щоб зробити її знову герметичною. Але рештки дрона впали всередину, пошкодивши рейки кранів, без яких довгостроковий план із демонтажу реактора нездійсненний. А ті сто років радіологічної безпеки, які міг подарувати Новий безпечний конфайнмент, тепер, можливо, скоротилися — і ніхто не може сказати наскільки. Водночас наразі детального плану демонтажу та безпечного зберігання радіоактивних решток четвертого реактора немає.

Ядерна катастрофа, згідно з нещодавнім дослідженням, трапляється приблизно раз на 25 років. Як і в авіації, кожна аварія робить наступну менш імовірною, тож отриманий українськими науковцями досвід може запобігти новій катастрофі чи принаймні мінімізувати її наслідки, як це було з експертами, що вирушили до Фукушіми після аварії на АЕС 2011 року.