Команда планетологів запідозрила два супутники Урана у приховуванні під поверхнями океанів. На них вказав повторний аналіз спостережень апарата «Вояджер-2», який зафіксував потік енергетичних іонів. Їх в магнітосферу Урана могли принести його супутники Арієль та Міранда через імовірні виверження з їхніх поверхонь. Дослідження вчених направлене до публікації у Geophysical Research Letters та доступне як препринт на ESS Open Archive.
Художнє зображення Урана з його супутниками Умбрієлем, Мірандою і Арієль. NASA
Що ми знаємо про Уран?
Крижаний гігант Уран знаходиться на відстані 19 астрономічних одиниць від Сонця. Через таку його віддаленість, єдиним, хто дістався планети, був апарат «Вояджер-2», який у 1986 році пройшов на відстані 81 500 кілометрів від її хмар. «Вояджер-2» виявив в Урана магнітосферу, яка сприяє тому, що планета може захоплювати заряджені частинки у просторі навколо себе.
Апарат виявив в Урана електронний та протонний радіаційні пояси, однак астрономи відмітили розбіжність між інтенсивністю потоків енергетичних частинок (як іонів, так і електронів), які реєстрував інструмент Low Energy Charged Particle (LECP) «Вояджера-2».
У своїй роботі дослідники Лабораторії прикладної фізики Університету Джона Гопкінса та Центру космічних польотів імені Ґоддарда проаналізували архівні дані LECP, щоб виявити можливе джерело заряджених частинок.
До чого тут океани на супутниках?
Моделювання магнітосфери Урана свідчить, що зафіксовані «Вояджером-2» частинки вимагають постійного джерела. Особливий інтерес в астрономів викликали кути між напрямком вектора швидкості заряджених частинок та напрямком вектора магнітного поля (пітч-кут), який не змінювався протягом шести годин спостережень «Вояджера-2» — якраз у період прольоту в області між супутниками планети Мірандою та Арієль.
Моделювання обльоту Урана «Вояджером-2» у 1986 році. Ian James Cohen et al. / ESS Open Archive, 2023
На жаль, спостереження «Вояджера-2» не дають можливості оцінити масу та заряд виявлених іонів, щоб можна було точно сказати про їхнє джерело. Однак, астрономи вважають, що вони можуть походити з підповерхневих океанів Арієль та/або Міранди. Подібно до супутника Сатурна Енцелада, з їхньої поверхні можуть вириватися гейзери, частинки з яких долітатимуть Урана.
Раніше ми розповідали про можливість існування океану під поверхнями двох інших супутників Урана — Титанії та Оберона. Моделювання показало, що зберегти рідкий океан їм могло допомогти тепло власних ядер. Більше про позаземні водойми ми розповідали у нашому тексті «Прихований океан».