Група науковців описала перші два випадки виявлення лепри у диких шимпанзе із двох різних популяцій. Відкриття ставить під сумнів ідею пор те, що люди є головним резервуаром інфекції, коли мова йде про передачу хвороби тваринам, йдеться у дослідженні, оприлюдненому на сервері препринтів bioRxiv.
Оновлено: у жовтні 2021 року статтю опублікували в журналі Nature.
Що це за хвороба?
Лепрою, або проказою, називають важке інфекційне захворювання, що його спричиняють мікобактерії. Хворобі притаманне ураження шкіри, внаслідок чого вона стає грубою та потовщеною. Колись від неї страждали мільйони людей у всьому світі, однак комбінація антибіотиків допомогла приборкати інфекцію. Протягом багатьох років вважалося, що лепра є винятково людським захворюванням, але за останні десятиліття її виявили в дев’ятисмугих броненосців в Америці та звичайних вивірок у Великій Британії. В обох випадках патогени мають однаковий генотип, пов’язаний із людськими інфекціями в Середньовічній Європі, і, ймовірно, перейшли на тварин від людей. Крім того, проказу описували у тварин, що живуть у неволі, зокрема шимпанзе. Проте група вчених у своїй роботі запевняє, що визначили лепру і в диких шимпанзе. І цей випадок особливий.
Що незвичного з дикими шимпанзе?
Коли науковці побачили в Національному парку Таї в Кот-д’Івуарі шимпанзе з ознаками лепри, то взялися досліджувати архіви з більш ранніми зразками фекалій та тканин шимпанзе, щоб з’ясувати, чи були вже схожі випадки раніше. Вони знайшли ознаки Mycobacterium leprae у примата, що був убитий леопардом кілька років тому. Секвенування геному показало, що мікобактерія має рідкісний генотип 2F. Інша група вчених виявила мікобактерії в фекаліях диких шимпанзе, що живуть за сотні кілометрів від перших, у Ґвінеї-Бісау. Але генотип цього збудника хоча й теж рідкісний, але був іншим - 4N/O.
Автори наукової роботи вважають, що ці патогени не передалися тваринам від людей. На користь цього припущення говорить те, що інфекція передається при тривалому, тісному контакті, якого не було у людей з цими дикими приматами. Мінімальна дистанція між вченими та тваринами завжди складала принаймні 6 метрів, але ж ніхто з цих людей не хворів на проказу. Крім того, генотипи в обох випадках є дуже рідкісними серед людей. Натомість дослідники вважають, що в природі повинен існувати якийсь неідентифікований резервуар інфекції.
Про що це говорить?
Головною версією виявлення лепри у тварин завжди була передача її від людей, але дедалі більше досліджень вказують на її неправдивість. Деякі вчені навіть припускають, що ми не є головним резервуаром хвороби. Зважаючи на деякі ознаки збудника, як-от малий геном, він цілком вірогідно може жити в інших резервуарах. Патоген міг з’явитися ще мільйони років тому, коли людей не існувало, тож він, очевидно, мав заражати інших тварин. Це могла бути тварина, на яку полюють шимпанзе, наприклад, пацюк або комаха, які також заражалися мікобактерією лепри в лабораторних умовах. Крім того, вчені не виключають, що збудники можуть виживати і десь, окрім організму тварин, у навколишньому середовищі. Надалі вони досліджуватимуть детальніше ці можливості.