Дослідження вчених з Ізраїлю, Німеччини та Японії показує, що на людську агресивність має вплив летка сполука запаху людського тіла — гексадеканал. При цьому вплив проявляється по-різному, у залежності від статі: чоловіків її вдихання робить спокійнішими, стриманішими, тоді як жінок, навпаки, агресивнішими. Про це зазначається у статті журналу Science Advances.
Unsplash
Звідки взялася ідея вивчати вплив запахів на людську агресивність?
Агресія — важливий аспект взаємодії тварин. Він дає змогу захистити себе та потомство, а також добути потрібні й обмежені ресурси. У наземних ссавців одним із факторів спричинення або блокування агресивної поведінки є запахи тіла. Приміром, кролиці здатні атакувати навіть власних дитинчат, якщо їх позначити запахом тіла іншої кролиці. А в сліпаків Еренберга секрет Гардерової залози захищає самців від нападу інших самців.
Люди теж проявляють агресію, і вона теж буває важливим аспектом взаємодії. Але на відміну від інших ссавців, незрозуміло, чи на людську агресивність теж мають вплив запахи інших осіб. Дослідження не дають однозначної відповіді, але зважаючи на нашу високу соціальність, здатність розпізнавати потенційну загрозу від інших людей за запахом, цілком могла виникнути чи зберегтися в процесі еволюції як корисне пристосування. Деякі наукові роботи показали, що людське тіло може виробляти пов'язані з агресією леткі сполуки, які, за даними електроенцефалографії, по-різному впливають на мозок чоловіків та жінок. Та чи справді вони змінюють поведінку, тобто роблять агресивнішими або, навпаки, утихомирюють — з'ясовано не було. Вивченням цього зайнялися вчені Наукового інституту Вейцмана, Університету Кобе та Гоенгаймського університету.
Як зрозуміти, чи впливають на нашу поведінку запахи інших людей?
Науковці досліджували потенційний вплив на людську поведінку леткої сполуки гексадеканалу. Її вперше виявили у складі запаху тіла мишей, на яких вона чинить заспокійливу дію, але згодом з'ясувалося, що гексадеканал виділяється і з людської шкіри, слини та випорожнень. Одне з попередніх досліджень вказувало, що речовина може посилювати у нас пильність.
Вплив гексадеканалу на людську агресивність визначали за участі 127 добровольців віком від 21 до 34 років, із яких 67 були чоловіками. Половині із учасників дали нюхати евгенол — пахучу речовину, яка має сильний запах гвоздики — із підмішаним до неї гексадеканалом, який для людини не має запаху. Іншій половині давали нюхати лише сам евгенол, ця група представляла контрольну. У процесі учасники проходили просту онлайн-гру (проти комп'ютерного алгоритма, якого видавали за реальну людину), у рамках якої гравцям пропонували поділити між собою приблизно 9 доларів. Кошти вони могли залишити собі, лише якщо погоджуються із умовами поділу (якщо учасники не дійшли згоди, то грошей не отримає жоден). При цьому алгоритм був налаштований таким чином, щоб завжди залишати собі більшу частину грошей. У наступній грі суперники змагалися на реакцію, і тоді той, хто встигне першим зреагувати на зміну фігури на екрані, може «атакувати» противника гучним неприємним звуком. Те, якої гучності звук обирали учасники, використовували для оцінювання рівня їхньої агресії.
А - схема побудови дослідів: учасники вдихали запах евгенолу з або без гексадеканалу, відтак їх провокували нечесною грою із алгоритмом, а зрештою вони могли проявити агресію гучним сигналом для опонента. В - відмінності між гучностями сигналів, які посилали учасники: верхній ряд - чоловіки, нижній ряд - жінки, ліва колонка - контрольна група, права - під впливом гексадеканалу. Колір від жовтого до темно-синього позначає збільшення гучності від мінімуму («1») до максимуму («6»). Eva Mishor et al. / Science Advances, 2021
Додатково під час досліду добровольці проходили сканування мозку за допомогою функціональної магнітно-резонансної томографії, яка показує, які ділянки мозку активуються в реальному часі.
Що змінилося у поведінці учасників?
Вчені дійшли висновку, що запах людського тіла справді має вплив на поведінку людей, при чому різний у залежності від статі. Чоловіки під впливом гексадеканалу поводилися стриманіше, менш агресивно, ніж у контрольній групі. Натомість у жінок спостерігали протилежні результати. Під впливом гексадеканалу вони поводилися агресивніше і посилали суперникові під час гри помітно гучніші звуки, ніж учасниці контрольної групи.
Сканування мозку вказало, що і в чоловіків, і в жінок під впливом гексадеканалу підвищується активність у лівій кутовій звивині, яка відповідає за сприйняття соціальних сигналів і залучена до механізмів агресії. Утім, відмінності між статями знову були. У чоловіків гексадеканал помітно збільшував, а в жінок зменшував функціональну пов'язаність лівої кутової звивини із такими частинами мозку як правий скроневий полюс, ліва мигдалина та білатеральна орбітофронтальна кора. Усі ці частини є елементами нейромереж, які залучені в агресивній поведінці через соціальне та емоційне оцінювання й прийняття рішень. Ймовірно, у чоловіків гексадеканал слугує сильнішим регулятором агресії, стримуючи її та апелюючи до раціональності, тоді як у жінок регуляторна дія речовини ослаблена, і не стримує агресію.
Вчені висувають можливе пояснення еволюційного призначення гексадеканалу. У статті вони зазначають, що у немовлят значна кількість цієї речовини виділяється зі шкіри голови, леткі речовини з якої легковловимі батькам. Зменшення агресії в батька може бути корисним для немовляти, оберігаючи його від потенційної шкоди йому (особливо, зважаючи, що в ссавців саме самці частіше вбивають дитинчат). Так само корисним може бути збільшення агресії у матері, яка може направити її на захист своєї дитини. В обох випадках маніпуляція дитини батьками за допомогою гексадеканалу може підвищити її шанси на виживання, припускають автори.
Між тим, дослідження має обмеження, через які до інтерпретації його результатів треба ставитися обережно. Приміром, незрозуміло, чи концентрації гексадеканалу, які використали у дослідах, відповідають фізіологічним. До того ж із цієї роботи неможливо встановити причинно-наслідковий зв'язок стосовно даних томографії, тобто, що це саме гексадеканал є причиною спостережуваних відмінностей у роботі мозку. Все це, разом із гіпотезою про немовлят, потребує перевірки в наступних дослідженнях.