Майже третина молодих науковців стикнулася з психологічним дистресом — депресією, тривожністю, розладами харчової поведінки та думками про самогубство. При цьому депресія серед молодих науковців зустрічається у 2-3 рази, а тривожність у 3-5 разів частіше, ніж серед їхніх однолітків у загальній популяції. При цьому рівень дистресу практично не залежав від статі, дисципліни чи рівня кар'єри, що вказує на структурні причини всередині академічного середовища. Дослідження опублікували в журналі Nature Human Behaviour.
Майже кожен третій молодий науковець стикнувся з депресією та тривожністю. GIPHY
Як змінювалася поширеність проявів психологічного дистресу серед науковців?
Дослідники переглянули понад 10 тисяч публікацій і об'єднали 148 досліджень та 4 окремі бази даних — разом 138 446 учасників, переважно аспірантів, які становили 97 відсотків вибірки, а також науковців зі ступенем доктора філософії (PhD) на самому початку своєї кар’єри. Це найбільший дотепер метааналіз з теми та перший великий синтез, що охопив період після пандемії ковіду. За його результатами виявилося, що 29,8 відсотка молодих науковців мають ознаки депресії, 29,7 — тривожності, 28,3 — розладів харчової поведінки, 22,9 — проблемного вживання алкоголю, 18,8 — думок про самогубство, 18,6 — самоушкодження. Водночас серед однолітків у загальній популяції депресію виявляють у 8-17 відсотків людей, тривожність — у 6-10.
Попередні метааналізи давали нижчі оцінки депресії серед молодих науковців, на рівня 21-24 відсотки, але нові дані показують, що ситуація не покращилася. При цьому середній рівень симптомів депресії та тривожності в молодих науковців був легким, стресу — помірним, а якості сну — поганим. Тобто проблема є поширеною, але має м’які прояви, однак, як підкреслюють дослідники, навіть такі прояви підвищують ризик розвитку важчих розладів у майбутньому. Протягом пандемії ковіду рівень психологічного дистресу збільшився з 24 до 34 відсотків, і навіть після її завершення він залишився на рівні 33 відсотків, не повернувшись до доковідних показників.
Поширеність психологічного дистресу серед науковців у різні роки. Dreisoerner et al. / Nature Human Behaviour, 2026
Жоден із перевірених чинників психологічного дистресу — гендер, дисципліна, етап кар'єри, країна, якість стосунків з науковим керівником, соціальна підтримка — не давав значущої різниці у поширеності цього стану. Водночас більший психологічний дистрес мали ті науковці, що мали синдром самозванця, тобто стійкі сумніви у своїй компетентності попри об’єктивні досягнення. На думку авторів дослідження, провідні причини психологічного дистресу у самій структурі академічного середовища, зокрема в дисбалансі між кількістю молодих науковців і майбутніх місць роботи, короткострокових контрактах, культурі «publish or perish», через яку дослідники змушені за будь-яку ціну публікувати нові наукові роботи, та оцінці результативності роботи науковців за індексом Гірша, що враховує кількість публікацій і цитувань.
Які ще дослідження науковці робили про самих себе
🤭 Як виявилося, спроби біологів розсмішити своїх колег на конференціях здебільшого були невдалими та викликали щонайбільше ввічливі смішки.
☺️ Окрім почуття гумору, для науковців важливою виявилася скромність, адже таким дослідникам люди більше довіряли.
🤖 З поширенням штучного інтелекту статті, які згадували його в назві чи анотації, отримали більше цитувань за інші дослідження в тій самій сфері.
🤔 Більше цитувань виявилося і в досліджень, результати яких не вдалося повторити, причому навіть після публікації робіт про невідтворюваність цього дослідження.
