Гарвардські дослідники запропонували еволюційне пояснення, чому, на відміну від інших близьких до нас приматів, люди розвинулися набагато активнішими, і яким чином фізична активність сприяє хорошому здоров'ю. Вони припускають, що активний спосіб життя, особливо у літньому віці, став і причиною, і наслідком подовження тривалості життя людини, даючи змогу доглядати за дітьми та онуками протягом тривалого часу після закінчення репродуктивного віку. Він вберігає від вкладання енергії в надлишкові процеси, що можуть зашкодити здоров'ю та виживанню, а також стимулює процеси, що перешкоджають старінню й хронічним захворюванням. Свої думки автори обґрунтували в статті журналу Proceedings of the National Academy of Sciences.
Pexels
Що зацікавило вчених у фізичних навантаженнях?
Сучасна людина зазвичай не багато часу свого життя виділяє на фізичну активність. А сидячий спосіб життя неабияк шкодить здоров'ю, збільшуючи ризик виникнення серцево-судинних хвороб, розладів метаболізму, зокрема діабету другого типу, хвороби Альцгеймера, раку та загалом передчасної смерті. А достатня фізична активність ще й пригнічує негативні процеси старіння в організмі, подовжуючи здорове життя та збільшуючи його якість. Користь фізичних навантажень для здорових та навіть хворих людей відома, а ось механізми, які відповідальні за позитивний вплив активного способу життя — не зовсім. Тобто, дослідження показували, що внаслідок занять спортом знижується рівень ліпопротеїнів низької щільності та тригліцеридів, нормалізується кров'яний тиск, зменшується запалення тощо. Але чому ці процеси не відбуваються на такому ж рівні самостійно, чому вони посилюються фізичною активністю? Питанням зацікавилися вчені Гарвардського університету та Гарвардської медичної школи.
Як підійшли до пошуку пояснень науковці?
Вони припустили, що відповідь криється в пристосуванні людей у процесі еволюції. Щоб дослідити це, науковці провели комплексне вивчення. Спочатку вони проаналізували наукову літературу на предмет того, як змінювалася фізична активність людей із часом. Додатково вони порівняли рухливість людей та інших приматів, що близькі до нас еволюційно. Відтак з'ясували, як фізична активність через клітинні процеси може сприяти довголіттю та здоров'ю.
Яке еволюційне коріння у фізичної активності?
Аналіз літератури каже, що типова доросла людина із розвиненого західного суспільства, наприклад, США, за день находжує у середньому близько трьох кілометрів. Це відповідає середній фізичній активності. Тоді як дорослі люди в суспільствах, що живуть полюванням та збиральництвом, за день проходять від 9 до 15 кілометрів, що відповідає високому фізичному навантаженню. Оскільки схожий спосіб життя вели наші предки до початку ведення сільського господарства, то можна припустити, що і рівень активності в них був подібний або навіть вищий.
Але схильність до високої активності виявилася відносно новим надбанням, властивим людині. Близькі родичі людини шимпанзе ще менше рухаються, ніж типова людина з індустріалізованого суспільства, проходячи близько 2-4 кілометрів на день. А горили й орангутани й від цього менш активні, що загалом мало властиво ссавцям. Це навело авторів на думку, що природний добір гомінідів діяв у бік набуття ними енергоощадливості. Тому спільний предок людини та шимпанзе теж вів відносно сидячий спосіб життя. Значить походження потреби рухатися слід шукати в останніх двох мільйонах років тому, з початком полювання-збиральництва.
Чому люди ставали активнішими?
Вчені припускають, що природний добір направляв розвиток людей у бік дедалі більшої фізичної активності, особливо в літньому віці, оскільки та пов'язана з більшою тривалістю життя. Шимпанзе в дикій природі живуть близько 35-40 років, часто навіть не доживаючи до кінця репродуктивного періоду. Тоді як люди живуть у середньому 70 років, останні двадцять із яких припадають на вже не репродуктивний вік. Дослідження показують, що всупереч поширеному уявленню, людські суспільства мисливців-збирачів ще 40 тисяч років тому мали подовжену тривалість життя. Хоча у пострепродуктивному віці люди вже не можуть поповнювати популяцію новими особами, вони все ще можуть бути корисними для неї. Вони можуть передавати свої знання (здатністю до набуття й передавання яких люди якісно вирізняються) молодшому поколінню та допомагати йому в добуванні ресурсів, підвищуючи цим його шанси на виживання, та свій репродуктивний успіх. Ймовірно, природний добір діяв на користь здорових особин пострепродуктивних особин, що могли продовжувати вести помірно активне життя й допомагати потомству та онукам. Малоймовірно, що він сприяв довгоживучості нездорових та фізично неактивних осіб, які не могли добувати ресурси й забирали їх від інших членів популяції.
Навіть у сучасних мисливців-збирачів літні жінки працюють в день навіть більше за молодших матерів, забезпечуючи молодих значною кількістю поживи, тоді як у західних суспільствах кількість щоденних кроків між 40 та 70 роками вдвічі зменшується, а здоров'я та сили погіршуються. Значить, вікове погіршення здоров'я теж може бути відносно недавнім надбанням, спричиненим різким переходом до нового способу життя, до якого тіла не встигли пристосуватися.
Говорячи про те, яким чином сильно енерговитратна фізична активність могла закріпитися через свою користь, вчені висувають дві гіпотези про перенаправлення енергії. Перша вказує, що активний спосіб життя дає змогу уникнути надлишкового використання енергії на розмноження та запасання жиру. Заняття спортом здатні зменшувати рівні статевих гормонів, особливо в жінок, що потенційно також зменшує плодючість. У давніх суспільствах це міг бути корисний регулятор інтервалів між народженням дітей, щоб дати змогу батькам забезпечити ресурсами усе потомство. Водночас убереження від відкладання енергії в жирову тканину підтримує здоров'я. Відомо, що надмірна кількість жирових відкладень спричиняє множинні вогнища запалення в організмі. Це може призводити до метаболічних розладів, включно з діабетом, серцево-судинних та нейродегенеративних хвороб, остеоартриту тощо, які точно не сприяють довголіттю.
Друга гіпотеза зосереджується на перенаправленні енергії до процесів відновлення та підтримання. Фізична активність супроводжується стресом, спричиняючи пошкодження на тканинному рівні, наприклад, м'язової та сполучної, клітинному та молекулярному. Але їхнє виправлення супроводжується побічними потенційно корисними процесами: виробленням антиоксидантів, зменшенням запалення, покращеним очищенням від метаболітів та кращою роботою серцево-судинної системи серед іншого, які вберігають від серцево-судинних та ракових захворювань. Тобто фізична активність може справді стимулювати через пошкодження ті антивікові процеси, які вберігають від вікових хвороб і розладів, але без навантажень проявляються менш активно.
Вчені підсумовують, що подовження здоров'я й тривалості життя стали в процесі людського розвитку і причиною, і наслідком щоденної фізичної активності. Добір діяв на користь здоровіших людей з можливістю прожити триваліше життя для допомоги дітям і онукам через підтримання помірної фізичної активності. Водночас сама фізична активність посприяла підтриманню здоров'я й протидії старінню через регуляцію використання енергії. Ми почали вести сидячий спосіб життя із достатніми чи навіть надлишковими ресурсами відносно недавно, тому наші тіла не встигли перелаштуватися й запускати процеси протидії віковому погіршенню здоров'я без навантажень. Ось чому важливо бути активними, тим паче у літньому віці. Автори зазначають, що протягом більшої частини історії людства хронічні захворювання навіть у літніх людей, найімовірніше, були рідкісними, а фізичні можливості залишалися високими майже до смерті. Подібна закономірність простежується і в сучасних суспільствах мисливців-збирачів. Але, однозначно, потрібно провести більше досліджень, щоб перевірити правдивість запропонованих вченими гіпотез.