Клітини раку мозку виявилися смертельнішими поодинці, ніж у групі

Айна Оразова 23 Вересня Джерело: Cancer Cell

Науковці вперше виявили, що відокремлені від сусідів клітини гліобластоми, одного з видів раку мозку, стають агресивнішими, тоді як ті, що залишаються у групі, менш небезпечні. Такий ефект підтвердили й у зразках раку молочної залози, що може свідчити про спільний принцип для різних видів пухлин. Це може пояснити більшу агресивність раку, який схильний до утворення метастаз. Дослідження опублікували в журналі Cancer Cell.

Чому гліобластому так складно вилікувати?

Гліобластома належить до найагресивніших форм раку: після діагнозу пацієнти живуть у середньому трохи більше як рік, а пухлина майже завжди повертається навіть після комплексного лікування. Повторні пухлини відрізняються особливою стійкістю до терапії, і саме це робить хворобу практично невиліковною. Одним із можливих пояснень є пластичність клітин — їхня здатність змінювати стан і форму, що дозволяє раку уникати дії ліків. Проте, що саме запускає таку пластичність, залишалося невідомим.

Науковці припускали, що початкове лікування хімієтерапією чи опроміненням може руйнувати скупчення ракових клітин, звані кластерами, і сприяти їхньому розсіюванню, залишаючи після себе більш пластичні та агресивні клітини. Команда з Комплексного онкологічного центру Сильвестера Університету Маямі вирішила перевірити цю гіпотезу, використовуючи різні моделі пухлин.

Як вчені дізналися, чому клітини гліобластоми стають небезпечнішими?

Команда науковців використала платформу CosMx, яка дозволяє профілювати тисячі генів у кожній окремій клітині та визначати їхнє точне розташування в пухлині — підхід, відомий як просторова транскриптоміка. У попередніх дослідженнях команда визначила чотири різні типи клітин гліобластоми на основі генів, притаманних кожному з цих типів клітин. У поточному дослідженні вони розглядали, як ці чотири типи клітин розташовані в пухлинах.

Дослідники виявили, що всі чотири типи утворюють кластери одного й того ж виду пухлинних клітин, а також ділянки пухлини, де типи змішані разом. Вчені називають їх дисперсним типом. Порівняння клітин показало, що розсіяні клітини більш пластичні та не мають білків на поверхні, які утримують клітини разом, тоді як кластерні клітини залишаються більш стабільними, що пояснює їхню меншу агресивність.

Як нові знання можуть допомогти у лікуванні раку?

Дослідники показали, що ті самі принципи, які вони виявили у гліобластомі, проявляються і в раку молочної залози: розсіяні клітини пухлини більш пластичні, що сприяє їхньому поширенню. Розуміння механізмів пластичності може пояснити, чому деякі види солідних пухлин, тобто пухлин з твердою оболонкою та чіткими межами, схильні до метастазів, і дати ключ до нових підходів у лікуванні. Команда сподівається знайти спосіб підтримувати злипання клітин у кластери, щоб запобігати їхньому розсіюванню та перетворенню на більш агресивні форми. Наступні дослідження також мають з’ясувати, чи розсіяні клітини виробляють білки, які порушують їх злипання, і чи можуть ці білки стати потенційними мішенями для ліків.

Про науковця, який захворів на гліобластому та власними методами позбувся раку на термінальній стадії, ми розповідали в матеріалі «Сам собі піддослідний».