Сам собі піддослідний. Історії двох науковців, які подолали рак розробленими ними ж методами

Часом стається так, що науковці, які працюють над розробкою ліків проти небезпечних хвороб, самі захворюють. І тоді як деякі покидають науку, щоб почати лікування, інші обирають використати свої знання для того, щоб побороти хворобу. Так сталося з докторкою Беатою Галассі із Загребського університету, у якої чотири роки тому діагностували рецидив раку молочної залози, та доктором Ричардом Скольєром з Австралійського інституту меланоми, у якого торік виявили агресивну пухлину мозку на термінальній стадії.

Попри невтішні прогнози, дослідники продовжували роботу над революційними підходами до лікування раку, і тепер вони обоє перебувають у ремісії, позбувшись хвороби. Як такі випадки вплинуть на лікування раку у світі? Розповідаємо на прикладі Беати Галассі та Ричарда Скольєра, чиї історії опубліковані в Nature та The Guardian.

Віруси проти раку грудей

Беата Галассі працювала вірусологинею в Загребському університеті, коли у 2020 році, у віці 49 років, у неї виявили рецидив раку молочної залози на місці видаленої раніше лівої молочної залози. У жінки діагностували третю стадію раку — пухлина ще не почала поширюватися тілом, але вже значно розрослася в районі грудей.

Зазвичай такі пухлини лікують хімієтерапією, променевою терапією або хірургічним втручанням, але докторка не хотіла проходити ще один сеанс хімієтерапії — адже вже мала досвід тоді, коли рак у неї діагностували вперше. Замість цього Беата Галассі запропонувала онкологам лікування методом онколітичної вірусної терапії (ОВТ). Він базується на здатності вірусу специфічно проникати в деякі клітини, зокрема ракові, та розмножуватися в них, викликаючи імунну відповідь і загибель пухлини.

І хоча жінка не була експерткою з ОВТ, вона мала досвід роботи з вірусами, які використовують для цього методу — штамом вірусу кору, який використовують у дитячих вакцинах, та вірусом везикулярного стоматиту, який заражає здебільшого рогату худобу, а в людей викликає легкі, подібні на грип, симптоми. У цього методу було й інше обмеження: його ще не схвалили для лікування саме раку молочної залози, тому докторці довелося покладатися на протоколи ОВТ для інших типів раку, де почергово використовували вірус кору та везикулярного стоматиту.

Для лікування Беата Галассі самостійно вирощувала та очищала віруси у своїй лабораторії, а тоді протягом двох місяців її колега вводив суспензію вірусу безпосередньо в пухлину. За цим процесом пильно стежили онкологи, які були готові розпочати стандартну хімієтерапію, якщо стан докторки погіршиться, та, на щастя, терапія не викликала в неї важких побічних ефектів.

У результаті лікування пухлина значно зменшилася та стала м’якшою, а також — відділилася від грудного м’яза та шкіри, що полегшило її хірургічне видалення. Аналіз тканин після видалення пухлини показав, що в ній з’явилися імунні клітини лімфоцити, тобто вірус активізував боротьбу самого організму проти раку. Після операції Беата Галассі протягом року отримувала курс лікування імунотерапевтичним препаратом, щоб запобігти новим рецидивам. Наразі жінка в ремісії вже протягом чотирьох років.

Імунотерапія проти невтішних прогнозів

Іншим науковцем, який ризикнув використати власну розробку для самолікування, став Ричард Скольєр — провідний експерт із меланоми з Австралійського інституту меланоми. До хвороби він був автором найбільшої кількості наукових праць із меланоми та виступав на конференціях по 10-12 разів на рік. У 2023 році, у віці 56 років, він пережив епілептичний напад під час робочої поїздки до Польщі. На основі магнітно-резонансної томографії та пункції з пухлини в чоловіка діагностували агресивну пухлину мозку — гліобластому четвертого ступеня. Пухлина вже мала метастази, а сам чоловік був на термінальній стадії хвороби з дуже поганим прогнозом.

Через особливості гліобластоми, вона розростається в мозку в різних напрямках, тож повністю хірургічно видалити її на такій стадії неможливо. Зазвичай лікування хімієтерапією або променевою терапією спрямоване на продовження життя пацієнтів, які решту свого життя проводять у паліативних відділеннях лікарень. Але Ричард Скольєр не злякався такого невтішного прогнозу, натомість вирішив застосувати свій досвід із лікування меланоми з метастазами в мозку.

Цю терапію чоловік розробляв роками разом зі своєю колегою, докторкою Джорджиною Лонґ, і вона допомогла збільшити шанси на виживання пацієнтів із прогресуючою меланомою з 5 до 55 відсотків. Як і у випадку докторки Беати Галассі, його метод лікування ніколи раніше не використовували на гліобластомі, на яку страждав чоловік. І хоча шанси на успіх терапії були близькими до п’яти відсотків, а шанси померти від важких побічних ефектів — аж 60 відсотків, Ричард Скольєр вирішив спробувати.

З досвіду боротьби з меланомою науковці вже знали, що лікування працює найкраще тоді, коли його використовують до видалення пухлини, тому операцію довелося відкласти. Натомість чоловік поклався на імунотерапію — метод, за якого людям вводять препарати, що викликають відповідь імунної системи та змушують організм самостійно боротися з пухлиною.

Уже на п’ятнадцятий день після епілептичного нападу чоловік отримав першу ін’єкцію трьох експериментальних імунотерапевтичних препаратів. Ранній початок лікування є однією із запорук успіху в таких складних випадках раку, проте наступну ін’єкцію препаратів довелося відкласти, адже в чоловіка з’явилися побічні ефекти. Зокрема — температура, висип і накопичення білків у печінці. Попри це науковець продовжував активне життя — бігав і катався на велосипеді.

За 28 днів після діагнозу більшу частину пухлини видалили хірургічно. Її аналіз вказав на те, що імунні клітини активувалися у відповідь на терапію та почали атакувати ракові. За рік чоловікові провели дев’ять ін’єкцій імунотерапевтичних препаратів, а незабаром зроблять останню. За увесь цей час у Ричарда Скольєра не помічали ознак рецидиву, а магнітно-резонансна томографія його мозку вказала на відсутність пухлин.

Як випадки двох науковців змінять підхід до лікування раку?

Випадок докторки Беати Галассі підняв багато етичних питань стосовно самолікування та можливого наслідування іншими пацієнтами. Утім не варто забувати, що за процесом її лікування, так само як і Ричарда Скольєра, стежили досвічені онкологи, готові втрутитися в разі погіршення їх стану. І попри те, що докторці відмовили в публікації результатів понад 10 журналів, вона отримала фінансування для дослідження ОВТ на тваринах і повністю змінила напрямок досліджень своєї лабораторії, сфокусувавшись на лікуванні раку за допомогою вірусів.

Щодо Ричарда Скольєра, то він вперше у світі ефективно застосував імунотерапію для лікування гліобластоми та вперше за 20 років запропонував кардинально новий підхід до терапії цього виду раку. У 2024 році за такі досягнення його та його колегу Джорджину Лонґ назвали найвидатнішими австралійцями року. Подальші клінічні випробування цього методу покажуть, чи виявиться він настільки ж ефективним для гліобластоми, як і для меланоми. Утім те, що він допоміг чоловікові на термінальній стадії раку, вже вселяє надію.

Загалом обидва ці випадки є прикладом неординарного й, часом, відчайдушного підходу до боротьби з раком — хворобою, яка щороку забирає життя близько 10 мільйонів людей. А успішні історії лікування сприятимуть розвитку онколітичної вірусної та імунотерапії, які мають потенціал врятувати принаймні частину з цих життів.

---