Кам'яний напис із Туреччини засвідчив шахрайство давньоримських збирачів податку

Археологи знайшли на заході Туреччини уламки каменю з висіченим на ньому указом про злочинну схему: у V столітті збирачі податків роками брали з людей більше, ніж показували у звітах до Константинополя, а різницю лишали собі. Робили вони це на землях, що належали Плацидії, доньці Валентиніана III, який правив Західною Римською імперією у 425-455 роках. Указ 480 року погрожував шахраям смертною карою. Про знахідку повідомив Варшавський університет.

Одна зі збережених кам'яних копій указу. Варшавський університет

Одна зі збережених кам'яних копій указу. Варшавський університет

Як працювала схема і чому за неї погрожували стратою?

Схема була простою: збирачі видавали людям квитанції, у яких не зазначали, скільки саме грошей чи натурального податку ті сплатили. Далі, схоже, до столиці йшли одні цифри, а з місцевих брали більше. ерші скарги на збирачів дійшли до центральної влади ще близько 465 року –тодішній чиновник утрутився, і його розпорядження просто проігнорували. Тоді, у 480 році, за справу взявся Флавій Ілл Пусей Діонісій, префект преторія Сходу, тобто найвпливовіша особа держави після імператора. Він відправив на місце посланця й пригрозив йому самому: не розв'яже справу за три місяці, втратить майно. Шахраям пообіцяв смертну кару, а намісникам і міським урядовцям, які заплющують на це очі, штраф у три фунти золота.

Смертна кара в податкових справах була для Риму рідкістю. Дослідники припускають, що справа тут не так у самому злочині, як у тому, чиї це були маєтки. Обкрадати імператорську родину означало йти проти волі імператора.

Указ видали 1 серпня 480 року з терміном до 1 грудня. Та вже того ж року самого префекта засудили до смерті за змову проти імператора Зенона, тож розв'язки він, можливо, не дочекався.

Сам напис розповів і про тих, хто його висікав. Більшість указу науці відома ще з XVIII століття за копіями з трьох міст, а уламки, знайдені 2024 року, закрили в тексті дірки. Спершу їх узагалі мали за вірш із чийогось надгробка. Копії з різних міст не збігаються між собою: каменярі міняли порядок слів, а подекуди й цілі шматки речень, тобто юридичний текст тоді не був недоторканною буквою закону. Навіть шрифт у кожному місті свій — єдиного зразка для таких указів не існувало, і як саме виставити документ на люди, вирішували на місці. Зате підпис префекта, який той поставив від руки латиною під грецьким текстом, каменярі повторили в камені до останнього розчерку: не переписали літери, а скопіювали сам почерк.

Інші історичні камені

🎲 Камінь, який роками лежав серед експонатів нідерландського музею, археологи прочитали заново — і побачили поле для невідомої досі настільної гри давніх римлян.

🐫 Викарбувані на скелі в Саудівській Аравії верблюди виявилися не наскельним мистецтвом, а дороговказами віком дванадцять тисяч років: їх вибили на видноті, а не сховали в ущелині, як робили зі звичайними малюнками.

🪨 А в Норвегії камінь із подряпинами визнали найстарішим рунічним написом у світі: тексту на ньому близько двох тисяч років.