«Гормон любові» окситоцин змусив самиць лемурів менше бити самців

Званий «гормоном любові» окситоцин змусив самиць лемурів виявляти меншу агресію до самців, зокрема менше їх бити. Як з’ясували нейробіологи, саме чутливість до окситоцину, яка залежить від кількості рецепторів до нього, відрізняє агресивні види лемурів від неагресивних, які еволюціонували пізніше та мають більше рівноправ’я між статями. Розуміння того, як окситоцин впливає на агресію в приматів, може допомогти боротися з проблемами з контролем гніву та особистісними розладами й у людей. Дослідження опублікували в журналі Biology Letters.

Звичайні лемури роду Eulemur rufus. ChrisStubbs / Wikimedia Commons

Звичайні лемури роду Eulemur rufus. ChrisStubbs / Wikimedia Commons

Навіщо вивчати агресію лемурів?

Лемури є одними з тварин, у яких найбільш виражене не просто домінування самиць у групі, а саме агресія у бік самців. На відміну від класичної агресії самиць, яка спричинена зазвичай захистом дитинчати, самиці лемурів б’ють, кусають і переслідують самців заради встановлення домінування.

Разом із цим, серед лемурів є деякі види, у групах яких переважає егалітаризм, тобто рівні права обох статей, або кодомінування. Це робить цю групу тварин ідеальною для дослідження нейрологічних передумов агресії саме у самиць. Щоб вивчити їх, американські науковці на чолі з фахівцями з Дюкського університету провели дослідження на семи видах лемурів із різною соціальною структурою.

Що дізналися про причини агресії лемурів?

Нейробіологи досліджували заморожені зразки тканин мозку загиблих від природних причин звичайних лемурів (Eulemur). Це робили за допомогою авторадіографії, у якій використовували помічений радіоактивними атомами окситоцин, пов’язаний з агресією у попередніх дослідженнях. Науковці виявили, що агресія у тварин залежала від того, наскільки активними були рецептори окситоцину в їхній мигдалині — ділянці мозку, що відповідальна за регуляцію емоцій, зокрема страху, тривожності та гніву.

Філогенетичне дерево звичайних лемурів: позначені фіолетовим види виникли раніше, а самиці в них є більш агресивними, тоді як позначені зеленим виникли пізніше та мають більш рівноправну структуру групи. Schrock et al. / Biology Letters, 2025

Філогенетичне дерево звичайних лемурів: позначені фіолетовим види виникли раніше, а самиці в них є більш агресивними, тоді як позначені зеленим виникли пізніше та мають більш рівноправну структуру групи. Schrock et al. / Biology Letters, 2025

Так в егалітарних видів лемурів, таких як руді лемури (Eulemur rufus), активність рецепторів до окситоцину була вищою, ніж у тих, самиці яких виявляли агресію до самців, як чорні лемури (Eulemur macaco). При цьому кількість рецепторів була більшою як у самиць, так і в самців, тобто для досягнення рівноправ’я не самці стали більш агресивно встановлювати домінування, а обидві статі стали менш агресивними.

Як знання про агресію лемурів допоможуть людям?

Оскільки окситоцин пригнічував агресію у самиць лемурів, науковці вважають, що їхня поведінка подібна на поведінку самців інших видів, наприклад, гризунів. У них введення окситоцину знижує агресію з боку самців, але збільшує агресію самиць, спрямовану на захист дитинчат, яка не трапляється серед агресивних самиць лемурів.

Такі відмінності в причинах агресії між лемурами та гризунами роблять лемурів кращою моделлю для вивчення агресії у природних умовах, до того ж вони є еволюційно ближчими до людей. А позаяк порушення вироблення чи сприйняття окситоцину лежить в основі проблем із контролем гніву, розладів особистості та навіть розладів аутистичного спектра, то дослідження на лемурах можуть допомогти зрозуміти природу та розробити терапію цих розладів.

  • Раніше дослідження показали, що носовий спрей з окситоцином здатен робити левів приязнішими та толерантнішими одне до одного.
  • Такий спрей випробували також на злочинцях із психопатією: він допоміг їм краще розпізнати страх в інших людей, що може бути корисним для коригування поведінки при цьому розладі.