Діяльність людини скоротила тривалість життя китів з півночі Атлантичного океану на 80 років порівняно з їхніми родичами, що живуть поблизу Антарктиди. Основною причиною такої відмінності науковці назвали те, що кити з півночі частіше потрапляють в рибальські сітки та стикаються з кораблями. Такі результати підкажуть способи відновлення чисельності цих китів і захисту виду, що знаходиться на межі зникнення. Результати дослідження опублікували в журналі Science Advances.
Голова звичайного південного кита зі слідами зіткнення з кораблями. Moira Brown / New England Aquarium
Як виявили різницю в тривалості життя китів?
Науковці проаналізували дані спостережень за двома видами південних китів (рід Eubalaena): звичайними південними китами (Eubalaena glacialis), що мешкають на півночі Атлантичного океану поблизу Європи та Північної Америки, й австралійськими південними китами (Eubalaena australis), що населяють Південний океан довкола Антарктиди. Дослідження включало дані спостережень за 40 років, протягом яких китів маркували та повідомляли про їх повторну появу в різних точках світу. За цей час помітили 2476 особин австралійських південних китів і 328 — звичайних.
Як з’ясувалося, середній вік австралійських південних китів становить 73,4 роки, і понад 10 відсотків доживають до 131,8 року. Натомість у звичайних китів середній вік становив лише 22,3 роки, і лише 10 відсотків особин досягали віку 47,2 року. З цього науковці зробили висновок, що південні кити, швидше за все, є довгожителями від природи, як й інші великі кити. І запровадження регулювання судноплавства та рибальства могло б дозволити звичайним південним китам жити так само довго, як і австралійським. Це посприяло б відновленню чисельності цього виду, якому загрожує зникнення.
Що дізнавалися про рідкісних китів
Спека в останні десять років могла стати причиною смерті близько семи тисяч горбатих китів на півночі Тихого океану. Потепління вод призвело до скорочення чисельності ракоподібних і риб, якими вони харчуються.
Спаровування горбатих китів уперше вдалося зафіксувати на камеру, що могло б допомогти з відновленням їх популяції, якби це не виявилися два самці. При цьому один із них на вигляд був хворим і знесиленим.
У Новій Зеландії на берег викинуло тіло кита, яке могло належати найрідкіснішому виду — ременезубу лопатозубому, якого ще ніколи не бачили живим у його середовищі існування, а взагалі помічали лише шість разів за два століття.