Біологи та природоохоронці дослідили, чому в окремих регіонах Північної Америки частка вовків із чорним хутром суттєво вища, ніж в інших. З'ясувалося, річ у захисті, яке супроводжує чорне забарвлення. Такі особини мають вищі шанси пережити інфікування смертельним вірусом чумки собак, а тому в популяціях, де хвороба вирує частіше, вовки схильні обирати в партнери для розмноження саме власників чорного хутра, щоб забезпечити потомство більшою стійкістю до інфекції. Стаття опублікована в журналі Science.
Сірий вовк женеться за чорним під час гри у Єлловстоунському національному парку. Daniel Stahler / NPS
Що не так із чорним хутром вовків?
Ми звикли, що вовки (Canis lupus) зазвичай мають сірий колір, але у Північній Америці це далеко не завжди справедливо. У деяких регіонах переважають білі вовки, тоді як в інших, навпаки, зростає чисельність тварин із чорним забарвленням, яке тисячі років тому перейшло до них від собак корінних народів. Найбільше чорних вовків спостерігають у районі Скелястих гір, зокрема Єлловстоунського національного парку, але чим зумовлені ці відмінності не зрозуміло. Та вчені Оксфордського університету, Університету штату Пенсильванія, Університету Монпельє та Єлловстоунського національного парку мають своє припущення.
Колір хутра вовків визначається варіантами гена CBD103. Але окрім цієї функції ген кодує ще й білок, залучений до роботи імунної системи у ссавців. Тож науковці подумали, що чорне забарвлення може супроводжуватися кращим захистом від небезпечних інфекцій, як-от спричиненої вірусом чумки собак, що теж перейшла до вовків від одомашнених тварин. У такому разі воно може бути сигналом хорошої пристосованості й здоров'я, на який можуть орієнтуватися вовки при виборі партнера для розмноження. Із часом це призводитиме до поширення чорного кольору у регіонах, де частіше вирує інфекція.
Зграя вовків у Єлловстоунському національному парку, де половина особин мають чорне забарвлення. Daniel Stahler / NPS
Чи виявилася правильною гіпотеза про захисне забарвлення?
Щоб перевірити припущення, вчені проаналізували дванадцять популяцій вовків Північної Америки, охопивши понад 1 100 особин. Зв'язок кольору хутра та стійкості до вірусу чумки собак перевіряли наявністю антитіл до збудника у вовків різного забарвлення: якщо у тварини вони наявні, отже вона захворіла на небезпечну інфекцію, але вижила. І справді, найчастіше вовки з антитілами до вірусу були чорного кольору, особливо у старшому віці.
Самки з чорним забарвленням мають на чверть нижчий репродуктивний успіх за сірих самок, але розрахунки показують, що чорні вовки, у яких один із батьків є сірим, а інший чорним, мають найвищі шанси на виживання при інфікуванні чумкою собак. У такому разі кращий захист, наданий потомству від схрещування вовків різного кольору, може компенсувати знижену фертильність чорних самок у часи, коли в регіоні вирує інфекція.
Ідею про захисне чорне забарвлення підтримує і спостереження, згідно з яким частота чорних вовків у популяції зростає під час спалахів чумки собак. У ці ж часи сірі вовки були схильні обирати собі в партнери особину з чорним забарвленням, а чорні — з сірим. Але у випадках, коли чумка собак є рідкісною хворобою в популяції, зустрічаючися менше одного разу на десятиліття, вовки віддають перевагу схрещуватися з собі подібними за кольором особинами, внаслідок чого з часом чорне забарвлення у популяції стає менш поширеним.
Рідше ніж у вовків чорне забарвлення спостерігається у канадських рисей. Нещодавно вдалося зареєструвати, знявши на відео, першу відому канадську рись із чорним хутром.