Природа завжди дивує науковців неочікуваними зв'язками між видами. Цього разу дослідники виявили дивовижну взаємодію між найбільш рідкісним хижаком Африки та високогірними квітами Ефіопії. Ефіопські вовки, яких залишилося менше 500 особин у світі, виявили незвичну для хижаків пристрасть до солодкого нектару місцевих рослин. Спостерігаючи за ними в горах, науковці помітили, як ці граційні хижаки не лише полюють на гризунів, але й старанно збирають нектар з яскравих суцвіть, попутно переносячи пилок. Це відкриття робить їх першими великими хижими ссавцями-запилювачами в історії наукових спостережень. Про те, як вдалося зафіксувати це незвичне явище та яке значення воно має для збереження унікальної екосистеми ефіопського високогір'я, розповіла науковиця Сандра Лай у своїй статті для The Conversation.
Carine Lavril
Щороку у високогір'ях Ефіопії, коли після виснажливої посухи повертаються дощі, розгортається дивовижне видовище. Безкраї поля, вкриті рослиною, знаною як ефіопський червоний гарячий покер, пробуджуються й спалахують вогнистими, схожими на смолоскипи суцвіттями. З червня до листопада ці яскраві квітки щедро діляться своїм скарбом — солодким нектаром.
І тоді посеред сонячних пташок і комах, що злітаються до квітів, з'являється незвичайний гість — ефіопський вовк. Підкрадається до конусоподібного суцвіття, облизує його нижню частину, всотуючи нектар. Мандруючи від квітки до квітки, він припорошує свою морду пилком і має при цьому дуже задоволений вигляд. Та невже справді вовк може бути запилювачем?
Ефіопський вовк — це струнка тварина, розмірами з великого собаку, вбрана в рудувате хутро з білими плямами на горлі та грудях, і прикрашена чорним пухнастим хвостом. Мешкає він лише в Ефіопії, у кількох високогірних «острівцях неба», що здіймаються над тропічними лісами. Нині їх залишилося менш як п'ятсот особин, що робить ефіопського вовка найбільш загроженим хижаком Африки.
Giedriius / shutterstock
Я належу до команди науковців, які працюють у межах Програми збереження ефіопського вовка. Ми докладно дослідили це дивовижне споживання нектару й можливу роль вовка як запилювача. Нещодавно ми оприлюднили свої відкриття в журналі Ecology.
Програма збереження, спільний проєкт Оксфордського університету та ефіопських колег, опікується захистом ефіопських вовків уже понад 30 років. І хоча наші висновки побачили світ нещодавно, Клаудіо Сільєро, засновник і керівник програми, спостерігав це незвичне харчування вовків ще багато років тому.
«Якось, сидячи в скельному сховку, я стежив у бінокль за вовком, що блукав поміж червоних гарячих покерів, — пригадує він. — Звір раз у раз зупинявся, аби злизати нектар із яскравого червоно-жовтого суцвіття, а тоді переходив до наступного. Я й сам куштував ці квіти й знав, який насичений смак має нектар. Але ж ніяк не сподівався, що вовки теж тяжіють до солодкого!»
Інші колеги також добре знали цю рослину. «У нас в Ефіопії її шанують як цілющу, а нектар здавна додають до кави чи до кіти, нашого traditional коржика», — розповів Абді Самуне, один із наших спостерігачів за вовками.
Авторка разом зі своїм колегою Дон-Жаном Леандрі-Бретоном. Сандра Лай
Фіксація доказів
Наша публікація народилася завдяки низці щасливих збігів. Кілька років тому до нашої команди долучився фотограф дикої природи Адрієн Лесаффр. Дізнавшись про незвичайну поведінку вовків, він узяв за ціль зафіксувати їхнє частування. На той час, крім поодиноких згадок, про це явище майже нічого не було відомо.
«Довелося витратити два роки, здійснити чимало мандрівок у гори, запастися терпінням і докласти чималих зусиль, щоб уперше сфотографувати цю тварину за споживанням нектару, — ділиться Адрієн. — Знімки крупним планом показали, скільки пилку осідає на вовчій морді. Це стало переконливим свідченням того, що вони можуть переносити його між квітками».
Коли ми заглибилися в дослідження цього явища, з'ясувалося, що такі випадки зовсім не поодинокі. Навпаки, вовки цілеспрямовано шукають нектар і можуть витрачати чимало часу на це. Приміром, ми спостерігали, як одна вовчиця півтори години блукала квітковим полем і зупинялася біля 30 різних суцвіть. А розтин квіток підтвердив, що ссавець справді здатен переносити пилок. Зібравши всі ці докази, ми виклали свої висновки в науковій статті.
Adrien Lesaffre
Переосмислення ролі м'ясоїдних
Наше дослідження спонукає по-новому поглянути на стале розуміння взаємодії між рослинами та їхніми запилювачами, особливо на те, яку роль можуть відігравати хижаки в цьому процесі. Споживання нектару для них — велика рідкість, і зазвичай таку поведінку можна побачити хіба що в дрібних видів, наприклад, у вівер чи мангустів. Всеїдні ведмеді, зокрема малайські, теж можуть ласувати нектаром, але достеменних свідчень про це обмаль. А серед ссавців-запилювачів, що живляться нектаром, переважно трапляються невеликі тварини, як-от кажани.
Саме тому поведінка ефіопського вовка така виняткова. Цей мисливець на гризунів став першим великим м'ясоїдним хижаком, у якого документально підтверджено споживання нектару. І хоча нектар навряд чи забезпечує достатньо поживних речовин для щоденних потреб вовка, він може стати джерелом додаткової енергії — як смачний сніданок або десерт після полювання на гризунів.
Ще належить з'ясувати, наскільки ефективно вовки можуть запилювати квіти, але важливо дослідити, що це означає для червоного гарячого покера. І цілком імовірно, що ефіопський вовк — не єдиний великий хижак із потягом до солодкого нектару. Пильніша увага до таких незвичних взаємодій може привести до відкриття подібних явищ і в інших екосистемах.
Збереження унікальних взаємозв'язків
Запилення — це життєво важливий процес для підтримання біорізноманіття. Вовк, що споживає нектар і, ймовірно, бере участь у запиленні, свідчить про надзвичайно складні взаємозв'язки, які можуть виникати в цих унікальних афроальпійських екосистемах. У такому вразливому середовищі, де під загрозою опинилися і вовки, і квіти, розуміння цих взаємин набуває особливого значення для природоохоронних процесів.
Високогір'я Ефіопії — це осередок біорізноманіття, проте його верховний хижак потерпає від дедалі більших загроз через втрату середовища існування, поширення хвороб і зміну клімату.
Хоча головне завдання нашої програми — врятувати популяцію вовків, не менш важливо зберегти й ті екологічні процеси, які вони підтримують своєю присутністю. Захищаючи афроальпійську екосистему, ми забезпечуємо майбутнє не лише для численних видів, а й для місцевих громад, життя яких тісно пов'язане з цим унікальним природним середовищем.