Сьогодні минув рік, як росіяни знищили греблю Каховської гідроелектростанції. Злочин завдав багато лиха людям, але не менше вплинув і на довкілля. Як зреагувала на різку зміну жива природа і що буде далі — ми розповідали у тексті, що вперше випустили для наших патронів у лютому цього року. З нагоди річниці трагедії публікуємо його у відкритому доступі на нашому сайті.
6 червня 2023 року Каховська ГЕС на Дніпрі була знищена російськими окупантами. Пара вибухів у світанкові години означили катастрофу, наслідки якої для людських життів, а також для природи, триватимуть ще довгі десятиліття.
Риба, плазуни та мільйони молюсків гниють на осушеному дні Каховського водосховища. FINBARR O’REILLY /THE NEW YORK TIMES / REDUX
У перші чотири дні після руйнування крізь зруйновану греблю пронеслося 18 кубічних кілометрів води, затопивши 620 квадратних кілометрів землі та 80 людських поселень. Понад 70 людей загинули та були оголошені загубленими, набагато більше — втратили домівки, а близько 1 мільйона українців опинилися без доступу до питної води.
Якщо всі ці жертви та нещастя спробувати перевести у гроші, що варто зробити для оцінки економічних збитків, то вийде, що росіяни наробили лиха на 14 мільярдів доларів. Майже половина з них — шкода для довкілля від безпосереднього руйнування екосистем уздовж Дніпра потужною водою або їх хімічного забруднення через руйнування станції. Репортер журналу Science Річард Стоун (Richard Stone) поспілкувався з науковцями та політиками, щоб з'ясувати, як зреагувала природа на терор і що з нею буде далі. Переказуємо, що йому вдалося дізнатися.
Віднесені водою й затоплені
У мирний час на південному заході від Херсона дослідники на 40-річній станції Дніпровського осетрового виробничо-експериментального заводу щороку зариблювали Дніпро 1,5 мільйонами мальків осетра, зокрема й осетра руського, який перебуває на межі зникнення. Коли Каховську ГЕС підірвали, українські військові встигли евакуювати лише науковців і робочих станції, перш ніж їх настигла чотириметрова хвиля забрудненої токсинами води, що неслася з водосховища. Рятувати осетрів можливості не було, і навряд чи хоч одна рибина пережила затоплення ставків. Невтішну долю пророкують і диким осетрам, які на початку червня вирушають з Чорного моря вверх по Дніпру для розмноження — течія їх, найімовірніше, просто знесла.
Потік води нашкодив і рідкісним біотопам у нижній течії Дніпра. Наприклад, затопивши Національний природний парк «Олешківські піски». Цей заповідник, що простягнувся на 80 квадратних кілометрів, є другим найбільшим у Європі піщаним простором. Він є єдиним домом для багатьох видів, як-то зникомого піщаного сліпака. Величезна кількість цих істот, скоріше за все, потонула. А може, велика вода забрала й цілі популяції. Та оцінити жертви повені наразі неможливо — проводити польові дослідження на охоплених війною територіях надто небезпечно, а на окупованих росіянами — ще й неможливо.
Частина підірваної дамби
Втрачене життя вище станції
На початку жовтня українським гідрологам вдалося взяти зразки Дніпра поблизу Херсона — менш ніж за кілометр від російських окупантів на іншому березі річки, і дивом уникнувши снарядів. У лабораторії з'ясувалося, що річка все ще містить збільшену концентрацію азоту, фосфору та токсичних речовин зі стічних вод і сільськогосподарських стоків.
Насправді кількість цих токсинів, що потрапляє у воду, не змінилася з руйнуванням дамби, однак у воді загинула величезна кількість молюсків, які раніше фільтрували її. Багато їх населяло глибоку воду вище по течії від колишньої Каховської ГЕС, однак водосховище висохло на 90 відсотків після підриву. І тепер замість гігантського живого фільтра — квадратні кілометри оголеного дна, на яких гниють 500 тисяч тонн мертвих двостулкових молюсків. Можуть піти роки на те, щоб розклалися їхні м'які тіла, і набагато більше років — на руйнування мушель.
Опріснений лиман
Разючі зміни вод Дніпра не могли не позначитися на Чорному морі, у яке воно впадає. У Дніпро-Бузькому лимані, яке межує з морем, потужна хвиля мулистої прісної води, що прибула після підриву, завдала значної шкоди місцевим рибам, які пристосовані до солонуватого середовища. Особливо сумно за морського судака, який вважався зниклим із водозборів у регіоні, поки у 2016 році його повернення не засвідчили місцеві рибалки. Ця риба вкрай чутлива до токсинів у воді та низької солоності, тож можливо, що відтепер її на території України бачитимуть лише в музеях.
Вимірювання, які науковці провели на межі з Дніпро-Бузьким лиманом через чотири місяці після катастрофи, вказали, що солоність води тут знизилася із 15 частин на мільйон до 4 частин на мільйон. Вода майже опріснилася, і це на додачу до рекордно високого підняття рівня металів — кадмію, арсену та міді, а також таких токсинів як продукти перероблення нафти та поліхлоровані дифеніли.
Але загроза для деяких водних жителів полягала ще й у неможливості уникнути потужної течії. Двостулкові молюски та інші тварини, що ведуть прикріплений спосіб життя на мілині, були знесені хвилею. Та вона також принесла масу поживних речовин, які посприяли розростанню синьо-зелених водоростей. Бактерії, що ними живляться, отримали можливість швидко розмножитися, завдяки чому використали значну частину розчиненого у воді кисню. Через це тварини масово задихалися у прибережних регіонах.
Шкода для Чорного моря
Та у більш живучих тварин відкрилося друге дихання. На жаль, серед них може бути й інвазивний молюск рапана венозна. Вона прибула у Чорне море у 1940-х роках з Тихого океану, але освоїлася у наших водах і винищує місцевих устриць, гребінців і мідій. Науковці побоюються, що вона займе звільнені померлими тваринами ніші та зможе ще сильніше розселитися. Про загрозу завезених здалеку тварин і рослин ми писали у матеріалі «Біологічні інвазії»
Науковці проводять розтин дельфіна у липні 2023 року. LAURA BOUSHNAK / THE NEW YORK TIMES VIA REDUX
Занепокоєння поширюється і щодо долі ссавців у Чорному морі. У березні 2023 року у світових ЗМІ поширилися коментарі еколога, який повідомляв про смерть 50 тисяч чорноморських дельфінів за пів року війни у 2022 році. Стверджувалося, що більшість загинула через підводні міни та акустичні пошкодження внаслідок високоенергетичних сонарів підводних човнів.
Утім, інші фахівці назвали масштаби неймовірними. У 2022 році вони підрахували близько 900 дельфінів і морських свиней, що їх викинуло на берег мертвими. Це все ще багато, вдвічі більше за середньорічну кількість до 2022 року, однак у 2023 їх стало вже менше. При цьому розтин тварин не вказав на явну причину смерті від токсинів або патогенів, пов'язаних із потоком з Дніпра. Так само, не знайшлося слідів сильних кровотеч, які очікувалися б від вибухів та потужних сонарів.
Дамба до підриву. Maxar Technologies via Getty Images
Дослідники все ще не бачать повної картини шкоди, яку завдав підрив дамби Каховської ГЕС. Зробити це уможливиться лише після закінчення війни: поки атаки росіян не припиняться — відновити наукову роботу в регіоні не зможуть. Та у планах українських вчених після перемоги партнерство з чорноморськими союзниками України: Болгарією, Грузією, Румунією та Туреччиною, які допоможуть досліджувати природу Чорного моря.
Як виправлятимуть ситуацію
Відкритим, але вже обговорюваним питанням залишається, чи відновлять Каховську дамбу у майбутньому. Крім відновлення молюсків, які фільтруватимуть знову воду, повторне наводнення резервуара повернуло б місцевих людей до покинутих будинків, дач та рибальських човнів на колишній береговій лінії. Це також знизило б занепокоєння щодо безпеки на Запорізькій атомній електростанції, яка брала з резервуара воду для охолодження реакторів.
Дамба після підриву. Maxar Technologies via Getty Images
Деякі науковці сподіваються, що відновлювальні роботи пройдуть з гаслом «відбувати ще краще». Вони планують врахувати недоліки колишньої будови ГЕС та резервуару, вдосконаливши конструкцію. Наприклад, заглибити й подовжити водосховище до 50 кілометрів, щоб уникнути сезонного мору риби, як це було в мілководному колишньому резервуарі. Цей варіант також може дозволити відновитися принаймні частині Великого Лугу — смуги степів і боліт уздовж Дніпра, яку козаки цінували століттями і яку затопила радянська влада при будівництві Каховської ГЕС у середині XX століття. Утім, із можливістю відтворити втрачену місцину не погоджуються деякі екологи, які перешкодою вважають зміну клімату з її посухами та екстремальними температурами. Про те, як потепління визначатиме клімат у наступні роки, коли у світі пануватиме цикл теплих років, ми писали у матеріалі «Ель-Ніньйо та глобальне потепління».
Зрештою, серед вчених є і прихильники ідеї взагалі не відбудовувати ГЕС. Вони вважають, що потрібно дати волю природі, дозволивши їй створити нові екосистеми, а втручання людини обмежити сприянням відновленню дикої флори та фауни.