894 — стільки чоловіків отримали Нобелівську премію з 1901 року й донині в п’яти номінаціях, які заповів Альфред Нобель. Натомість номінанток Нобелівської премії майже в 14 разів менше: 64 науковиці й письменниці. Ці жінки здобули визнання іноді попри відсутність доступу навіть до базової освіти, руйнуючи стереотипи про «чоловічі» галузі науки, всупереч дискримінації за етнічною ознакою чи сприйняттю письменництва як хобі.
У цій статті розповідаємо, за які здобутки вшанували лауреаток Нобелівської премії. Їхні історії надихають і доводять: любов до власної справи, віра в її важливість, кмітливість, наполегливість притаманні не лише чоловічій статі, і ці риси вартують нагороди.
Нічні новини: лауреатка 2025 року
6 жовтня Мері Бранков розбудив дзвінок з іноземним номером. Жінка скинула виклик і заснула. Та невдовзі її знову розбуркали: на ґанок уже прийшли місцеві журналісти. Виявляється, то дзвонили з Нобелівського комітету, щоб повідомити новини. Так американська фахівчиня з імунології Мері Бранков дізналася, що стала лауреаткою Нобелівської премії у 2025 році. Приз у номінації фізіології чи медицини з нею розділяють двоє імунологів: Шимон Сакаґучі та Фред Рамсделл.
Що саме вони відкрили? Імунна система вбиває шкідливі чужорідні клітини. Однак буває, що вона «помиляється» й береться за клітини свого ж організму. Мері Бранков і Фред Рамсделл виявили ген, через мутації в якому тварини чи люди можуть захворіти на автоімунні хвороби. Цей ген відповідальний за створення так званих регуляторних Т-лімфоцитів, які раніше відкрив Шимон Сакаґучі. Регуляторні Т-лімфоцити «патрулюють» імунну систему і стежать, щоб вона не нападала на власний організм. Відкриття Мері Бранков і її колег допоможуть розвивати лікування раку й автоімунних хвороб, а також сприятимуть успішним трансплантаціям, говорять у Нобелівському комітеті.
Порахуймо нагороди
Вперше жінка стала лауреаткою у 1903-му, у третій рік вручення Нобелівської премії. Тоді наукова спільнота визнала, що дослідження радіаційних явищ, що їх провела Марія Склодовська-Кюрі, були справді революційними, і присудила їй Нобелівську премію з фізики. Премію Марія розділила зі своїм чоловіком П’єром Кюрі та фізиком Анрі Беккерелем.
У 1911 році Марія Склодовська-Кюрі повторила свій успіх: цього разу Нобелівський комітет відзначив її в галузі хімії — за відкриття елементів Радію і Полонію. Вона єдина людина в історії, яка двічі отримала Нобелівську премію.
Донька Марії, Ірен Жоліо-Кюрі також стала видатною вченою. Вона синтезувала нові радіоактивні елементи та стала лауреаткою Нобелівської премії з хімії у 1935 році спільно зі своїм чоловіком Фредеріком Жоліо-Кюрі. Це єдиний приклад родинних зв’язків серед лауреаток в історії.
Найчастіше жінки здобували Нобелівську премію в галузі миру (20 разів) і літератури (18). Далі — фізіологія чи медицина — 14 жінок, хімія — вісім, фізика — п’ять. Премію з економіки пам’яті Альфреда Нобеля здобули троє жінок, зокрема і Клаудія Голдін, яка дослідила позиції жінок на ринку праці.
Найбільше жінок отримали Нобелівську премію у 2009 році — п’ять нагород у галузях хімії, фізіології чи медицини, економіки й літератури.
Якщо поглянути на географію, то найчастіше її здобували резидентки США — 24 жінки. Тут також багато представниць Франції — п’ять, враховуючи й Марію Склодовську-Кюрі.
Чи є серед лауреаток українки? Якщо коротко, так. У 2022 році Нобелівську премію миру отримала українська правозахисна організація Центр громадянських свобод, що документує воєнні злочини й політичні переслідування. Очолює її юристка Олександра Матвійчук, якій і вручили нагороду. Тоді Комітет присудив премію миру також представникам росії й білорусі.
Пустелі, гори, острови: жінки з усього світу
Першою жінкою-лауреаткою з корінних народів, які не мають власних держав, стала ґватемалка Рігоберта Менчу. Вона представниця народності кіче, що належить до групи індіанців мая. Вона стала голосом жертв урядових репресій селян і особливо мая (1960–1996). Рігоберта Менчу отримала Нобелівську премію миру в 1992 році.
Кенійка Вангарі Маатаї з племені кікую понад усе любила рослини. Саме вона започаткувала кампанії з висаджування лісів «Зелений пояс» і «Мільярд дерев». Рух «Зелений пояс» існує досі. Друга ініціатива називається тепер «Трильйон дерев» і існує як міжнародна платформа, яка просуває екологічно доцільне висаджування лісу. Вангарі Маатаї стала лауреаткою Нобелівської премії миру у 2004 році.
Нобелівську премію миру здобували жінки з Ліберії, Ємену, Іраку, М’янми, Індії та Філіппін, а тепер і Венесуели. У медицині відзначилися китаянка Ту Юю й Елізабет Блекберн із Тасманії, Австралія. Премії з літератури одержали чилійська авторка Габріела Містраль і південноафриканська письменниця Надін Гордімер.
Торік премію з літератури вперше отримала азійська письменниця Хан Кан із Південної Кореї. Комітет відзначив авторку за «її насичену поетичну прозу, яка протистоїть історичним травмам і викриває крихкість людського життя».
Не мовчати: премії миру після арештів і замахів
Днями світ дізнався ім’я лауреатки премії миру 2025 року. Нею стала лідерка венесуельської опозиції Марія Коріна Мачадо «за її невпинну працю з просування демократичних прав народу Венесуели та боротьбу за досягнення справедливого й мирного переходу від диктатури до демократії».
Політикиня критикувала чинний режим Ніколаса Мадуро й організовувала численні протести. У 2023 році пішла на радикальний крок: оголосила, що балотуватиметься на посаду президентки, однак уряд їй це заборонив. Як стверджують опозиційні сили, вибори 2024 року ані чесними, ані прозорими не були. Однак чинний на той час президент Ніколас Мадуро знову оголосив себе переможцем. Напередодні виборів Марія Мачадо організувала мітинги в столиці Венесуели Каракасі. Потім з’явилася на протесті вже після них. Жінку заарештували, та невдовзі звільнили. Марія Мачадо переховується від венесуельської влади.
Історії багатьох жінок-лауреаток сповнені драм і болю, починаючи з першої з них — Марії Склодовської-Кюрі. Замолоду її не прийняли до Варшавського університету через стать. До переїзду з Польщі до Франції жінка мусила навчатися підпільно. Марія, як потім і її донька Ірен, померли від лейкемії. Обидві жінки тривалий час працювали з радіоактивними елементами й захворіли через опромінення. У першій половині XX століття вчені брали радіоактивні елементи голими руками — техніки безпеки в цій галузі тоді взагалі не було.
А Малалі Юсафзай із Пакистану випало боротися за доступ жінок до освіти й науки вже у XXI столітті. Згодом за це вона й отримала Нобелівську премію миру.
У 2009-му 11-річна Малала з Пакистану вже вміла говорити англійською й мріяла стати лікаркою. Однак втілити цю мрію стало неможливим, коли до регіону Сват прийшли таліби. Серед іншого вони забороняли дівчатам здобувати освіту. Тоді журналіст BBC Urdu Абдул Хай Какар звернувся до батька Малали, який керував приватними школами. Абдул шукав дівчинку, яка б писала для BBC щоденник про життя за талібів. Той запропонував свою доньку. Малала почала писати щоденник під псевдонімом «Волошка», який таємно передавала журналістам BBC Urdu.
Пізніше батько розкрив її ідентичність. Таліби на той час вже відступили з регіону, і дівчинка почала виступати публічно. Вона часто з’являлася на телебаченні, висловлюючись за доступ дівчат до освіти. За це мало не заплатила життям.
У 2012 році шкільний автобус, у якому їхала Малала, зупинили озброєні чоловіки в масках. Один із них вистрелив дівчині в скроню. Малала тоді дивом вижила. Невдовзі вона стала символом боротьби за освіту жінок. Малала Юсафзай — наймолодша лауреатка Нобелівської премії миру. Вона отримала її у 2014-му, у свої 17 років. Малала, попри дитячу мрію, не стала лікаркою: вивчала економіку, політику й філософію в Оксфордському університеті.
У 2023 році Нобелівську премію миру присудили іранці Наргіз Мохаммаді. На цей момент лауреатка була за ґратами — за те, що виступала проти утисків прав жінок в Ірані. Наргіз Мохаммаді засудили до 31 року ув’язнення і 154 ударів батогами нібито за поширення пропаганди. Премія миру відзначила боротьбу всіх іранських жінок за свої права. Наргіз Мохаммаді й зараз у в’язниці.
Наймасивніший об’єкт галактики і крихка молекула: Нобелівські премії з точних наук
Астрономка Андреа Ґез мала справу з об’єктами, розміри яких людині зазвичай і уявити складно. Андреа мапувала орбіти зір, найближчих до центру нашої Галактики. Вони так швидко обертаються! Чому? Єдиним поясненням є щось, що втягує в себе все довкола.
Андреа та її колеги «крізь велетенські хмари міжзоряного газу й пилу змогли зазирнути в центр нашої Галактики», кажуть у Нобелівському комітеті. Астрономка зі співлауреатами знайшла докази, що в центрі Чумацького Шляху — супермасивний об’єкт, який ми називаємо чорною дірою.
За ці дослідження Андреа Ґез отримала Нобелівську премію з фізики у 2020-му. А разом з нею — двоє колег-астрономів, які теж знайшли докази існування чорної діри: Рейнгард Ґензель і Роджер Пенроуз.
Фахівчиня з біохімії угорка Каталін Каріко тим часом працювала з малесенькою РНК: ця молекула стала її науковою пристрастю. Чи можна за її допомогою запобігати хворобам? Каріко припустила, що так. Роками науковиця не могла отримати ні грантів, ні підтримки інституцій. РНК така крихка, з цього навряд чи щось вийде! Бідолашна Каталін! Принаймні так думали багато її колег, розповідає науковиця. Однак із часом Каталін Каріко і Дрю Вайссман розробили механізм дії вакцини на основі так званої матричної РНК, що кодує білок вірусу. Організм у відповідь на вакцину сам виробляє цей білок, а тоді антитіла. В епідемію ковіду на основі цієї технології створили вакцини, які рятували життя. А Каталін Каріко і Дрю Вайссман розділили Нобелівську премію з медицини у 2023 році.