Серед вирощених у неволі та випущених у дику природу осиротілих ведмежат гризлі 83 відсотки не пережили свою першу зимівлю. Основними причинами цього зоологи назвали перегодовування та контакт із людьми, які збільшують енергетичні потреби ведмедів і змушують шукати їжу поблизу людей. Тому майбутні програми з порятунку ведмежат і випускання їх у дику природу мають бути максимально наближеними до умов у дикій природі та мінімізувати контакт із людьми, щоб ведмеді могли повернутися в дику природу та посприяти відновленню їхніх популяцій. Дослідження опублікували в журналі Frontiers in Conservation Science.

Ведмежа гризлі під час випускання в дику природу. Alana Paterson

Як перегодовування нашкодило ведмедям?

Канадська науковиця простежила за результатами програми вирощування ведмежат гризлі в неволі в Британській Колумбії, у межах якої 14 особин випустили в дику природу. За стандартним підходом, це зробили після того, як ведмежата досягли віку одного року, а потім за допомогою нашийників із трекерами відстежували їхню активність до першої самостійної зимівлі. Як виявилося, з 12 особин, дані про яких вдалося отримати, дев’ять загинули до першої зимівлі, а десята — незадовго після.

Науковиця пояснила це концепцією «метаболічної пастки»: під час вирощування ведмежат у неволі однією з основних цілей є збільшити їхні розміри та масу, щоб зменшити ризик нападу хижаків, але без материнського навчання ведмедям важко шукати їжу самостійно. Середня маса ведмежат при весінньому випусканні в дику природу становила понад 127 кілограмів, що у три з половиною рази більше за масу їхніх диких родичів у такому ж віці. А розтини загиблих особин показали, що в дикій природі вони втрачали від 0,25 до 0,48 кілограма на день, причому більш вираженою ця втрата маси була в самиць.

Окрім цього, постійний контакт із годувальниками зробив ведмежат звиклими до людей, що й могло стати причиною того, що 70 відсотків смертей були наслідками конфліктів з людьми або полювання та лише 30 відсотків сталися через інших ведмедів. Одна з ведмедиць, яку спеціально випустили в безлюдному регіоні, почала багаторазово повертатися до тимчасової стоянки шахтарів по їжу. Оскільки її не відлякали ані звуки гелікоптера, ані відсутність шахтарів уночі, ведмедицю вбили, адже вона загрожувала людям. Лише ті двоє ведмежат, які пережили свою першу зимівлю, дожили до віку щонайменше чотирьох років, як зафіксували камери для спостереження за дикою природою.

Як людське втручання впливає на диких тварин

🐦 Використання годівничок для колібрі на заході США зробило дзьоби місцевих птахів довшими та розширило їхній ареал на північ.

🐿 А підгодовування британських білок м’яким арахісом зробило їхні щелепи слабшими, а черепи — пласкішими.

🐒 Водночас через пандемію ковіду та відсутність туристів, які їх раніше підгодовували, таїландські макаки навчилися добувати їжу кам’яними інструментами.