Археологи знайшли на заході Туреччини уламки каменю з висіченим на ньому указом про злочинну схему: у V столітті збирачі податків роками брали з людей більше, ніж показували у звітах до Константинополя, а різницю лишали собі. Робили вони це на землях, що належали Плацидії, доньці Валентиніана III, який правив Західною Римською імперією у 425-455 роках. Указ 480 року погрожував шахраям смертною карою. Про знахідку повідомив Варшавський університет.
Як працювала схема і чому за неї погрожували стратою?
Схема була простою: збирачі видавали людям квитанції, у яких не зазначали, скільки саме грошей чи натурального податку ті сплатили. Далі, схоже, до столиці йшли одні цифри, а з місцевих брали більше. ерші скарги на збирачів дійшли до центральної влади ще близько 465 року –тодішній чиновник утрутився, і його розпорядження просто проігнорували. Тоді, у 480 році, за справу взявся Флавій Ілл Пусей Діонісій, префект преторія Сходу, тобто найвпливовіша особа держави після імператора. Він відправив на місце посланця й пригрозив йому самому: не розв'яже справу за три місяці, втратить майно. Шахраям пообіцяв смертну кару, а намісникам і міським урядовцям, які заплющують на це очі, штраф у три фунти золота.
Смертна кара в податкових справах була для Риму рідкістю. Дослідники припускають, що справа тут не так у самому злочині, як у тому, чиї це були маєтки. Обкрадати імператорську родину означало йти проти волі імператора.
Указ видали 1 серпня 480 року з терміном до 1 грудня. Та вже того ж року самого префекта засудили до смерті за змову проти імператора Зенона, тож розв'язки він, можливо, не дочекався.
Сам напис розповів і про тих, хто його висікав. Більшість указу науці відома ще з XVIII століття за копіями з трьох міст, а уламки, знайдені 2024 року, закрили в тексті дірки. Спершу їх узагалі мали за вірш із чийогось надгробка. Копії з різних міст не збігаються між собою: каменярі міняли порядок слів, а подекуди й цілі шматки речень, тобто юридичний текст тоді не був недоторканною буквою закону. Навіть шрифт у кожному місті свій — єдиного зразка для таких указів не існувало, і як саме виставити документ на люди, вирішували на місці. Зате підпис префекта, який той поставив від руки латиною під грецьким текстом, каменярі повторили в камені до останнього розчерку: не переписали літери, а скопіювали сам почерк.
Інші історичні камені
🎲 Камінь, який роками лежав серед експонатів нідерландського музею, археологи прочитали заново — і побачили поле для невідомої досі настільної гри давніх римлян.
🐫 Викарбувані на скелі в Саудівській Аравії верблюди виявилися не наскельним мистецтвом, а дороговказами віком дванадцять тисяч років: їх вибили на видноті, а не сховали в ущелині, як робили зі звичайними малюнками.
🪨 А в Норвегії камінь із подряпинами визнали найстарішим рунічним написом у світі: тексту на ньому близько двох тисяч років.