Крихітні гусені молі за вібраціями листка змогли визначити, хто до них наближається: представник свого виду, чи хижак — личинка жука сонечка, чи доросле сонечко. Від цього залежала їхня подальша поведінка: вони починали погрожувати прибульцю, завмирали або тікали з листка. Дослідники зазначили, що у середньому гусінь починала реагувати на хижака, коли той перебував за п’ять сантиметрів — на відстані, що у 25 разів перевищувала розмір її тіла. Статтю з результатами дослідження опублікували в Journal of Experimental Biology.
Гусінь стрибає з листка після наближення дорослої комахи. Звуки на відео — кроки сонечка, записані приладом на листку. Emilie Mauduit
Як вивчали реакції гусениць на чужинців?
Гусениці Falcaria bilineata поселяються на кінчиках березових листків. Раніше вчені уже дізналися, що вони використовують вібраційні сигнали для захисту території. У новій роботі дослідники вирішили перевірити, чи здатні гусениці за вібраціями розпізнати наближення хижаків. Для цього вчені саджали на листок із гусінню три типи «непроханих гостей»: іншу гусінь того самого виду, личинку жука-сонечка та доросле сонечко. Поведінку тварин знімали на відео, а вібрації листка реєстрували лазерним пристроєм.
На появу родичів власники листків реагували активними вібраціями — вони були потенційними конкурентами за територію, але не становили фізичної загрози. Личинки сонечок — хижаки, однак, у цьому експерименті вони не вбили жодної гусені. Першою реакцією на їхню появу було завмирання, а потім повільна втеча — у середньому гусені витрачали 37,6 секунди, щоб відповзти до краю листка. Дорослі жуки-сонечки, навпаки, виявилися дуже небезпечними, адже в досліді вони з’їли 43 відсотки гусениць. На їхню появу гусінь реагувала в середньому вже за 4,6 секунди, часто одразу повзла до краю листка і стрибала вниз, залишаючись підвішеною на шовковій нитці. Ба більше, після втечі гусінь продовжувала «прислухатися» до вібрацій листка та поверталася назад лише тоді, коли хижак зникав або повністю завмирав.
Гусінь шипить під час наближення до неї іншої гусені її виду. Sarah Matheson
Аналіз «кроків» чужинців показав, що вони відрізнялися за характерами створених вібрацій. Зокрема, дорослі сонечка створювали сильніші коливання через більшу масу тіла, їхній «тупіт» також був більш варіативним та швидким, тоді як кроки родичів створювали регулярніші та менш різноманітні за частотами вібрації. Хоча автори зазначають, що під час експериментів вони не виключали можливість впливу інших сигналів, наприклад руху повітря, запахів або слабких зорових підказок, з огляду на слабкий зір гусені та чіткі відмінності у вібраціях, створених різними «прибульцями», саме коливання листка вважають найімовірнішим джерелом інформації для гусені.
Як гусениці захищаються від хижаків
🐍 Лялечки та гусінь молі зі Східної та Південно-Східної Азії навчилися відлякувати хижаків, імітуючи сичання змій.
🕷 Щоб уникнути з’їдання павуками, у гніздах яких вони живуть, гавайські гусениці збудували собі захисний панцир із решток комах, якими харчуються.
🐦⬛️ Ще 100 мільйонів років тому на Землі жила гусінь, яка захищалася від хижаків завдяки шипам на спині. Із сучасних видів подібну будову тіла мають лише гусениці однієї групи молей.