Дослідження американських біологів свідчить, що самки тюленів Ведделла під час вигодовування дитинчат витрачають таку кількість заліза, передаючи її з молоком дитинчатам, що це погіршує їхню здатність пірнати. Про це йдеться у статті в журналі Nature Communications.
Самка тюленя Ведделла з дитинчам. Michelle Shero / Woods Hole Oceanographic Institution
Залізо входить до складу гемоглобіну — сполуки крові, яка переносить кисень до тканин і клітин. Його кількість у морських ссавців у кілька разів вища, ніж у наземних, оскільки ці тварини повинні тривалий час перебувати під водою, пірнаючи у пошуках їжі. Залізо тварини отримують переважно із їжею, а в дитячому віці — з молоком матері. Тому вчені Океанографічного інституту Вудс-Гол із колегами зацікавилися, скільки заліза втрачає самка морського ссавця під час лактації і як це впливає на її здатність пірнати й полювати. Вони взялися досліджувати тюленів Ведделла (Leptonychotes weddellii), які занурюються у середньому на 20 хвилин і в яких відносно довгий період лактації серед тюленевих, що триває 6-7 тижнів.
Науковці порівняли кількість заліза, що міститься в крові та молоці (якщо годують) дорослих самок тюленів Веддела під час та після лактації, а також у самок, що не розмножувалися у період дослідження. З'ясувалося, що у самок під час вигодовування концентрація заліза збільшується, у порівнянні з самками, що не мають дитинчат. Водночас ті матері, які мають вищі рівні заліза, більше цього елемента віддають у молоко. Загалом вони передавали дитинчаті по 300-600 міліграмів заліза на добу, що є винятковим показником, до 100 разів більшим, ніж у наземних ссавців. Зокрема, це у 8-15 разів більше за добову дозу, що має токсичний вплив на людину, всупереч подібним розмірам тіла з малими тюленями (доросла людина важить приблизно 70 кілограмів, тоді як дитинча тюленя Веддела — 25-100 кілограмів). Таку кількість заліза маля навряд чи може використати, тому потрібні наступні дослідження того, яка у цьому користь.
Що важливо, самки у період лактації справді ставали пірнати на менший час, ніж до цього. Утім, вчені припускають, що тварини уникають сильно негативного впливу цього через синхронізацію розмноження із сезонними коливаннями продуктивності антарктичного середовища. У той час, як вони не можуть глибоко й надовго пірнати, у регіоні спостерігається цвітіння фітопланктону, завдяки чому навіть у мілких водах вдосталь їжі. Але у прив'язаності до коливань продуктивності криється інша небезпека для тюленів, оскільки зміна клімату може втрутитися у цю сезонність, перешкоджаючи відновленню самок після народження дитинчат.