Австралійські дослідники виявили в устриць схильність рухатися за градієнтом звуку. Личинки молюсків Ostrea angasi в акваріумах явно віддавали перевагу руху до джерела звуку клацання раків-лускунчиків, біля якого ще й частіше поселялися. Це знання може допомогти відновлювати устричні рифи, пишуть вчені у Journal of Applied Ecology.
Моря та океани є тихішим місцем, ніж суша, але воно все ще сповнене різноманіттям звуків, які допомагають тваринам не лише спілкуватися із особинами свого виду, а й орієнтуватися у просторі. Наприклад, раки-лускунчики (Alpheidae) створюють цілий хор, коли одночасно клацають своїми клешнями. Ті, що живуть на рифах, могли б вказувати своїм галасом личинкам, де шукати сприятливе для розвитку середовище. Вчені з Університету Аделаїди припустили, що личинки устриць теж можуть орієнтуватися на клацання в пошуках дому. Якщо це так, то привабливі звуки можна використати, щоб спрямовувати молюски, як-от Ostrea angasi, чисельність якого намагаються відновити у водах Австралії, до бажаного місця.
Спочатку вчені записали морські звуки раків-лускунчиків зі здорових рифів (їхні звуки, схожі на шкварчання бекону на пательні, можна послухати тут). Відтак динаміки розмістили в акваріумах з личинками устриць O. angasi: одним вмикали звуки рифів, другим — звуки донного життя, а треті, контрольні сиділи в тиші. Молюскам давали можливість пливти до або від джерела звуку.
Так вчені з'ясували, що звуки рифів, у цьому випадку раків-лускунчиків, справді приваблюють устриць. 83 відсотки личинок молюсків попливли горизонтально у напрямку джерела звуку клацань, облаштувавшися там тісними групами, тоді як у тихому акваріумі до динаміка підселилися лише 44 відсотки. Та й загалом в присутності рифових звуків личинки втричі частіше осідали, щоб поселитися, ніж в інших акваріумах. Вчені кажуть, що вони першими виявили здатність личинок устриць пливти горизонтально до джерела звуку, всупереч відсутності вух. Тож можливо, що їх справді можна привабити записами до місць відновлення устричних рифів.