У людей і доберманів виявилися спільними гени серцевої хвороби

Аналіз геному понад 500 доберманів вказав, що у собак та людей є пара спільних генів, які пов'язані з розвитком дилатаційної кардіоміопатії — захворювання, за якого надмірно розширюються шлуночки серця. Це означає, що вивчати та шукати ефективні ліки проти хвороби можна з допомогою собак. Дослідження опубліковане у журналі Genome Medicine.

RDNE Stock project / Pexels

RDNE Stock project / Pexels

Чому доберманів перевіряли на серцеві хвороби?

Дилатаційна кардіоміопатія уражає як людей, так і собак, причому в обох випадках вона супроводжується важким порушенням роботи серця і загрожує життю. Причини її розвитку наразі достеменно не вивчені, але вважають, що значний внесок роблять генетичні фактори, які, утім, теж значною мірою не встановлені. Собаки породи доберман особливо схильні до дилатаційної кардіоміопатії — захворювання присутнє майже у кожної другої тварини, через що вчені Університету Гельсінкі з колегами вирішили пошукати у них чинник недуги в генах і перевірити, чи притаманний він і людям. Для цього вони проаналізували геном 540 доберманів з Європи.

Що знайшли у генах собак?

Дослідники з'ясували, що із хворобою у собак пов'язані два сусідні локуси генів на 5 хромосомі. З поміж багатьох генів у цій ділянці варіації двох — RNF207 та PRKAA2 — виявилися найбільше пов'язаними з дилатаційною кардіоміопатією. Дотепер було відомо, що ці два гени залучені до провідності серцевого м'яза та його морфології.

Вчені пошукали зв'язок цих генів із серцевою хворобою у трьох базах даних геномів пацієнтів з кардіоміопатією. З'ясувалося, що 15 варіантів RNF207 та PRKAA2 таки пов'язані з вадами серця і в людей також. У такому разі, зважаючи на природну поширеність дилатаційної кардіоміопатії у доберманів, ці собаки можуть стати корисною моделлю для вивчення захворювання. Крім того, дослідження вказує на можливість створення генетичного тесту для виявлення схильних до хвороби людей.

  • Як і люди, собаки хворіють на рак, до якого з віком стають більш схильними. Але великі породи виявилися ще вразливішими до онкохвороб, що пояснило їхнє коротше життя, у порівнянні з малими породами.