Американські вчені застосували для лікування важкої депресії глибоку стимуляцію мозку, яка здійснюється лише при виявленні біомаркеру хвороби — характерної активності мозку, пов'язаної з депресією. За кілька місяців такої терапії стан пацієнтки покращився, і її депресія досягла ремісії, йдеться у статті вчених в журналі Nature Medicine.
Схематичне зображення стимулювального імплантату в мозку пацієнтки. Ken Probst / UCSF
Навіщо вдаватися до стимуляції мозку при депресії?
Глибоку стимуляцію мозку за допомогою імплантатів тривалий час використовують для лікування неврологічних захворювань, як хвороби Паркінсона або епілепсії. Але серед науковців не покидаються спроби пристосувати метод для лікування пацієнтів із важкою депресією. Хоча підхід здається радикальним, він міг би допомогти повноцінно жити людям, депресія яких не піддається лікуванню наявними способами. Проте дослідження, у яких глибоку стимуляцію мозку випробовували на таких пацієнтах, показали неоднозначні результати. Ймовірною причиною цього є індивідуальні відмінності у мозковій активності пацієнтів з депресію, через що більш надійним виглядає персоналізований підхід до стимуляції мозку. Крім цього, дотепер імплантати проти депресії посилали електричні імпульси до мозку постійно із заданою частотою, хоча здається доцільнішим стимуляція лише в періоди прояву патологічної активності. Науковці Каліфорнійського університету в Сан-Франциско врахували ці фактори та спробували вилікувати вдосконаленою мозковою стимуляцією пацієнта.
Кого лікували від депресії стимуляцією мозку?
Випробування провели на 35-річній жінці, у якої на момент дослідження лікарі діагностували важку депресію. Від хвороби вона страждала ще з дитинства, і при цьому їй не допомагали стандартні методи терапії — приймання антидепресантів чи електрошок.
Спочатку дослідники проаналізували мозкову активність пацієнтки, щоб зрозуміти, які патерни корелюють із різним її настроєм. Так вони визначили ділянки мозку з характерною активністю при депресивних проявах — особистий біомаркер депресії. Обстеження показало, що оптимальним розташуванням електродів для стимуляції є ділянка вентральної капсули/вентрального стріатума та мигдалини, які за попередніми дослідженнями, відіграють важливу роль у регуляції настрою. Завдяки тому, що пристрій здатний реєструвати електричну активність, вчені налаштували його роботу так, щоб він здійснював стимуляцію силою в 1 міліампер не постійно, а лише протягом шести секунд після того, як виявив біомаркер депресії.
Що стало з пацієнткою?
Протягом двох місяців дослідження імплантат щодня реєстрував біомаркер у середньому 468 разів, при цьому стимуляція здійснювалася під час 300 із них (загалом 30 хвилин стимуляції), уникаючи вечірнього періоду, щоб не порушувати сон.
Сама учасниця повідомила, що її стан суттєво покращився після імплантації стимулятора. Це підтвердилося, зокрема, під час обстеження пацієнтки за допомогою шкали Монтгомері-Асберга для оцінювання депресії: якщо до початку лікування її показник складав 35 балів із 54, що вказує на важку депресію, то через 12 днів після стимуляції знизився до 14, а через кілька місяців досяг 10, що є ознакою ремісії. Статистичний аналіз показав, що покращення стану не є простим збігом, а справді пов'язане із застосуванням глибокої стимуляції.
Попри позитивні результати дослідження, вчені усвідомлюють, що їхня робота стосується лише одного пацієнта. Невідомо, чи спрацює терапія так само добре в інших людей, та якими будуть її довготривалі наслідки, однак її вже почали випробовувати на ще двох учасниках. Водночас, за словами авторів, їхньою метою було показати не ефективність підходу, а можливість застосування у лікуванні нейропсихіатричних розладів інтерфейсів, основаних на виявленні біомаркерів недуги.