Частинки ВІЛ у пацієнтів, яким антиретровірусна терапія не допомогла повністю позбутися вірусу в крові, виявилися з дефектом геному, що заважає їм заражати клітини пацієнта чи інших людей. Досі основною метою антиретровірусної терапії вважали саме максимальне зниження кількості частинок ВІЛ у крові. Однак нові результати показують, що підвищення дози ліків, яке застосовують у випадку стійкої інфекції, може не приносити додаткової користі для пацієнта та його оточення. Дослідження опублікували в журналі Nature Communications.
Модель ВІЛ на фоні реальних частинок вірусу (пофарбовані фіолетовим), що відділяються від Т-лімфоцита (зелений). NIAID
Чому частинки вірусу знаходять у крові навіть після лікування?
Антиретровірусна терапія націлена на те, щоб не дати ВІЛ-інфекції розвинутися до стадії СНІДу, коли заражена вже така кількість імунних клітин, що організм стає вразливим до будь-якої інфекції. Сучасні антиретровірусні препарати успішно пригнічують розмноження вірусу та запобігають зараженню нових клітин, але не можуть повпливати на ті частинки, що вже встигли заразити імунні клітини. Такі заражені клітини, що можуть знаходитися в різних тканинах організму, називають резервуаром вірусу.
За оцінками науковців, рідко, менш як одному відсотку випадків, антиретровірусна терапія може бути неефективною в зниженні кількості частинок ВІЛ у крові. Іноді частинки вірусу виявляють вже за багато років після початку антиретровірусної терапії, іноді — вона від початку не знижує концентрацію вірусу в крові до безпечних рівнів. В обох випадках пацієнтів вважають потенційно здатними передавати інфекцію іншим, через що вони часто змушені приймати вищу дозу антиретровірусних препаратів, що пов’язано з вищим ризиком побічних ефектів. При цьому залишається незрозумілим, чи справді ці віруси в крові пацієнтів є небезпечними для їхніх власних клітин і здатними заражати інших. Щоб це з’ясувати, науковці зі США, Канади й Данії на чолі з фахівцями Школи медицини Університету Джонса Гопкінса провели нове дослідження.
Що дізналися про стійкі до лікування віруси?
Для дослідження науковці використали зразки крові пацієнтів із ВІЛ-інфекцією зі США, Канади й Данії. Ці пацієнти мали постійно або з певною періодичністю мали вищі за безпечні рівні вірусу в крові, але без ознак прогресування СНІДу чи недотримання курсу лікування. Спершу дослідники проаналізували зразки крові 32 з них, порівнюючи ділянки геному вірусу, відповідальні за його розмноження та зараження нових клітин. Як виявилося, близько 95 відсотків частинок вірусу, виявлених у крові, містили дефекти в геномі й більшість із них у ділянці, яка відповідальна за розмноження вірусу. Окрім цього, віруси з крові учасників на 96-100 відсотків збігалися за важливими послідовностями геному — це свідчить про те, що вони потрапили у кров через поділ і подальше руйнування заражених клітин, а не через розмноження самого вірусу.
Далі науковці розробили метод, що дозволяє визначити у крові такі дефектні копії ВІЛ і відрізнити їх від тих, що здатні інфікувати нові клітини. Він був заснований на методі полімеразної ланцюгової реакції, яку використовують для виявлення частинок вірусу в зразку. Але у модифікованому науковцями методі специфічна послідовність із 10 нуклеотидів зв’язувалася з ділянкою РНК вірусу, мутації у якій роблять його нездатним до розмноження. Після цього кількість таких мутацій порівнювали з кількістю звичайних частинок вірусу. Метод точно розпізнав штучні РНК-послідовності з 17 різними мутаціями, які зустрічали в пацієнтів із не пригніченою лікуванням інфекцією, а також — мутації у 20 реальних пацієнтів зі стійкою інфекцією.
Як дослідження змінить підхід до лікування ВІЛ?
Хоча науковці й раніше підозрювали, що у крові пацієнтів із ВІЛ-інфекцією є дефектні та «безпечні» копії вірусу, нові результати показують, що ці копії становлять більшість вірусного навантаження в тих пацієнтів, у яких антиретровірусна терапія є недостатньо ефективною. А розроблений дослідниками метод виявлення таких копій може допомогти пацієнтам переконатися, що вірус у їхній крові не є небезпечним для них й оточення або, навпаки, вчасно виявити розмноження небезпечних не мутованих копій вірусу.
Що дізнавалися про резервуари ВІЛ раніше
😱 Нещодавнє дослідження показало, що ВІЛ може змушувати імунні клітини змінювати свій тип на той, у якому вірус раніше не шукали.
🤯 Окрім цього, контакт із зараженою ВІЛ клітиною посприяв активації інших імунних клітин, що зробило їх більш вразливими до зараження.
📖 А про те, як розробляли найефективніший наразі препарат для профілактики ВІЛ, ми розповідали в матеріалі «На відстані атома».
