Прагнучи внести ясність у походження людської мови, вчені пов'язали щільність популяції орангутанів із багатством і складністю їхнього вокального репертуару. З'ясувалося, орангутани, які менше взаємодіють одне з одним, мають менш різноманітні вигуки, однак складніші й більш сталі. Це подібно до впливу соціальності на особливості мовлення у людей, пишуть автори в журналі Nature Ecology and Evolution.
Що спонукало вчених слухати орангутанів?
Мова завжди зазнає змін у процесі свого розвитку, вона еволюціонує, пристосовуючись до мінливого середовища разом із живим організмом, що є її носієм. І одним із вагомих чинників, які сприяють цій мінливості у людей, є комунікація різних суспільств, що обмінюються досвідом та аспектами мовлення. Але поки що наука не має загальної картини стосовно того, як виникло та як розвивалося людське мовлення. І дослідження цього обмежується й тим, що за 525 мільйонів років еволюції хребетних мовлення з'явилося лише у нас, людей.
Вважають, що навіть наші близькі родичі гомініди, до яких входять шимпанзе, горили й орангутани, мають відносно примітивну вокалізацію зі сталим, вродженим репертуаром, всупереч тому, що анатомічно вони пристосовані до мовлення. Частково це твердження походить від досліджень, у яких тварин безрезультатно намагалися навчити розмовляти, при цьому вони перебували в лабораторних умовах із обмеженою можливістю контактувати з особинами свого виду. Це не дає змоги простежити за природною соціальною культурою приматів, а відповідно — оцінити їхні навички вокалізації. Тож міжнародна група дослідників на чолі з ученими Ворицького університету вирішили поспостерігати за спілкуванням приматів у їхньому природному середовищі.
За чиїм спілкуванням спостерігали?
Вчені хотіли перевірити припущення, що гомініди не здатні навчатися нових вигуків і є поганою моделлю для досліджень походження та еволюції мови. Дослідження провели на прикладі 70 диких суматранських (Pongo abelii) та калімантанських (Pongo pygmaeus wurmbii) орангутанів із шести різних популяцій, що різною мірою соціалізовані і комунікують між собою. Усього було проаналізовано 6 120 годин спостережень за приматами, отриманих між 2005 та 2010 роками на шістьох дослідних ділянках на Калімантані та Суматрі. Записи спілкування орангутанів науковці проаналізували в лабораторіях за допомогою програмного забезпечення, призначеного для оброблення звуків, та статистичних інструментів.
Що було чутно на записах орангутанів?
Результати цього дослідження (яке, між іншим, є наймасштабнішим серед тих, що займаються вивченням вокалізації орангутанів в межах популяцій) свідчать проти поширеної гіпотези, що на репертуар вигуків тварин не впливають соціальні фактори. Навпаки, вокалізація орангутанів залежала від щільності їх популяції, яка є показником їхньої соціальності.
Орангутани, які часто взаємодіють із членами сусідніх груп, зазвичай послуговувалися ширшим репертуаром оригінальних вигуків. Вони постійно набували нових звуків та модифікували старі, періодично їх відкидаючи, і були менш передбачуваними у плані вокалізації. Натомість у тих приматів, що живуть у менш щільних популяціях, і тому менше комунікують з особинами свого виду, репертуар вигуків є відносно усталеним і складним. Схоже, вони рідше запозичують нові звуки, але коли це стається, то надовго їх зберігають. І тут автори зазначають, що їхній результат узгоджується з висновками колег, які помітили, що розсіяні популяції людей зі спорадичними контактами мають найкращі умови для соціального навчання.
Тож науковці вважають, що слід враховувати соціальний аспект приматів у наступних дослідженнях, присвячених вивченню еволюції людського мовлення. А крім цього вони вказують, що передумови походження мовлення слід шукати щонайменше у лінії спільного предка гомінідів.
Подібний висновок про вплив соціальності на вокалізацію отримали й німецькі приматологи, коли вивчали спілкування самців гвінейських павіанів.