Дикі лисиці у шотландському нацпарку регулярно поїдають висококалорійні собачі фекалії як альтернативне джерело поживи, коли їхня звична здобич менш доступна. Це з'ясували британські та французькі вчені, коли виявили значну кількість собачої ДНК у випорожненнях лисиць, про що написали у журналі Ecology and Evolution.
Meridith Nalls / Pixy
Серед тварин поширеним є поїдання фекалій, як своїх, так і представників інших видів. Для багатьох власників собак, що вигулюють своїх улюбленців, це не новина. Але насправді наука не зовсім розуміє, чому тварини можуть поїдати випорожнення інших видів, і наскільки це поширене в природі явище. Досліджувати це питання важко, але науковці Абердинського університету та Університету Гренобль-Альпи знайшли спосіб зробити це якісно. Вони звернулися до технології, відомої як меташрихкодування ДНК, що за окремими фрагментами ДНК у зразку дає змогу визначити, яким істотам вони належали.
Таким чином вчені виявили велику кількість собачої ДНК у фекаліях звичайних лисиць (Vulpes vulpes) у шотландському національному паркові: із 647 зразків генетичний матеріал собак виявили у 39 відсотках. Для порівняння, ДНК основної здобичі лисиць, полівки, виявили у 55 відсотках зразків. Через таку поширеність собачої ДНК у зразках вчені виключають, що результат спричинений полюванням лисиць на собак або поїданням їхніх трупів. Натомість за калорійністю собачі фекалії виявилися порівнянні з невеликими гризунами. І тоді для однієї дорослої лисиці для покриття добової потреби енергії потрібно від 10 до 30 невеликих гризунів або 300-600 грамів собачих випорожнень. Зважаючи на те, що пошук фекалій вимагає менших зусиль, ніж полівок, а також те, що собачу ДНК частіше виявляли тоді, коли ДНК полівок було менше, науковці висновують, що собачий кал є важливою альтернативою звичній здобичі. Оскільки до нацпарку з кожним роком навідується дедалі більше людей, а частина з них із собаками, то фекалії домашніх улюбленців можуть бути стабільно доступним джерелом енергії.