Передсмертна агонія не дала закрити рота мумії «жінки, що кричить»

Науковці дійшли висновку, що відкритий рот у мумії «жінки, що кричить» спричинив спазм від смерті в агонії — настільки сильний, що ті, хто жінку муміфікував, не змогли закрити їй рота. Відтворити смерть жінки через 3 500 років після її муміфікації вчені змогли за допомогою комп’ютерної томографії, інфрачервоної спектроскопії та рентгенівського аналізу, що дозволило залишити мумію неушкодженою. Результати дослідження мумії опублікували в журналі Frontiers in Medicine.

Мумія, яку вивчали. Sahar Saleem

Мумія, яку вивчали. Sahar Saleem

Яким було життя «жінки, що кричить»?

Мумія «жінки, що кричить» відома науковцям вже давно: вона виявлена ще у 1935-1936 роках під час розкопок гробниці Сенмута — архітектора цариці Єгипту Хатшепсут, яка правила у 1479-1458 роках до нашої ери. Досі вважалося, що її відкритий рот є наслідком недбалого процесу муміфікації. Однак, цьому суперечив факт, що жінка, очевидно, була заможною за життя. На це вказали її фарбоване хною та ялівцем натуральне волосся та щедро оздоблена камінням перука з волокон фініка. Також і муміфікували її з використанням дорогих імпортованих матеріалів, таких як ялівець і ладан.

Крім подробиць смерті, нове дослідження також показало, що за життя жінка страждала на артрит і втратила кілька зубів. Можливо, їх навіть видалили давньоєгипетські лікарі, адже на щелепі видно сліди загоєння кістки. За аналізом кісток тазу археологи оцінили вік жінки на момент смерті приблизно у 48 років, але їм так і не вдалося визначити причину її загибелі.

  • За допомогою комп’ютерної томографії вже вдалося реконструювати останні години життя та смерть давньоєгипетського крокодила — і наразі це найбільша мумія, яку вдалося дослідити таким чином.
  • Використання комп’ютерної томографії та історичних записів допомогло науковцям створити портрет одного з наймогутніших давньоєгипетських правителів — фараона Рамсеса ІІ.