Науковці з Колумбії та США описали випадок літнього чоловіка, який мав генетично обумовлену хворобу Альцгеймера, однак проявив симптоми деменції на 20 років пізніше за очікуваний вік. Дослідники припускають, річ у раніше неописаному генетичному варіанті чоловіка, який пов'язаний із протидією скупченню патологічного тау-білка у нейронах. Дослідження опубліковане в журналі Nature Medicine.
Кількість патологічних бета-амілоїду (зверху) та тау-білка (знизу) у мозку пацієнта з новим варіантом RELN (зліва) та у типового носія гену спадкової хвороби Альцгеймера з настанням деменції у ранньому віці (справа). Francisco Lopera et al. / Nature Medicine, 2023
Що це форма хвороби Альцгеймера?
У рідкісних випадках хвороба Альцгеймера, найпоширеніший тип деменції, обумовлюється спадковою схильністю. Наприклад, при наявності мутацій у гені PSEN1, як у чоловіка, випадок якого описали дослідники Університету Антіокії з американськими колегами. Вивчаючи базу даних близько 1 200 осіб із мутацією у гені PSEN1, яка призводить до хвороби Альцгеймера у віці приблизно 44 років, вони натрапили на літнього чоловіка, який у 67 років ще мав цілком нормальні когнітивні здібності. Після цього у нього почали відмічати незначні порушення у навчанні, мовленні та короткотривалій пам'яті. У 73 роки він вже мав деменцію, а позитрон-емісійна томографія показала, що у його мозку наявні у великій кількості характерні для хвороби Альцгеймера відкладення білка бета-амілоїду. Між тим, властивих хворобі нейрофібрилярних клубків із дефектного тау-білка у його нейронах було відносно мало. У віці 74 років чоловік помер через пневмонію, а родичі дали згоду на використання його мозку у дослідженнях.
Чому чоловік так довго не мав проявів хвороби?
Генетичний аналіз тканин чоловіка показав, що він є не лише носієм мутації, яка призводить до хвороби Альцгеймера, а й раніше невідомого варіанту гена RELN, який і міг аж на 20 років відстрочити його хворобу. Досліди на культурах клітин та мишах показали, що рідкісний генетичний варіант перешкоджає формуванню нейрофібрилярних клубків у нейронах мозку, зберігаючи функціональність клітин. Сестра пацієнта мала таку ж схильність до хвороби Альцгеймера, такий же варіант RELN і теж захворіла на деменцію у трохи пізнішому за очікуваний вік. Утім, на менший захист могла вплинути важка травма голови та ментальні й ендокринні порушення у жінки.
Результати навели вчених на думку, що саме перешкоджання формуванню скупчень патологічного тау-білка стоїть за довгим протистоянням хворобі Альцгеймера. Якщо наступні досліди це підтвердять, то можливо, що у майбутньому механізм дії цього генетичного варіанту можна буде використати для профілактики деменції у схильних до неї людей або навіть для лікування вже набутої хвороби Альцгеймера. На користь того, що захист працює через протидію патологічному тау-білку, свідчить і раніше описана історія жінки, яка теж мала мутацію спадкової хвороби Альцгеймера, але разом із тим мала незвичайно низький рівень тау-білка у нейронах мозку та не розвинула деменції.