У кількох фоліантах, знайдених у Синайському монастирі, за допомогою мультиспектрального аналізу відшукали фрагменти зоряного каталогу Гіппарха, який вважався втраченим. Це найдавніша спроба зафіксувати координати небесних тіл, яка, як виявилося, була успішною: зібрані у ній підрахунки із точністю до градуса збігаються із реальними координатами зірок у той час. Частину розшифрованих у давньому тексті координат таких сузір'їв, як Північна Корона чи Велика Ведмедиця, дослідники опублікували у журналі Journal for the History of Astronomy.
Результат мультиспектрального аналізу тексту із відновленими давньогрецькими символами. Early Manuscripts Electronic Library/Lazarus Project, University of Rochester; Keith T. Knox; Emanuel Zingg
Хто мапував зорі у давнину?
Найдавнішою уцілілою спробою астрономів описати нічне небо вважався твір «Альмагест», у якому Клавдієм Птолемеєм у другому столітті було викладено координати понад тисячі зірок. Однак в історичних джерелах згадується, що вперше скласти зоряний каталог вдалося іншому давньогрецькому астроному і набагато раніше. Вважається, що між 190 і 120 роками до нашої ери над цим на грецькому острові Родос працював Гіппарх.
Але результати його роботи вважалися досі втраченими, поки під давнім рукописом не відшукали затертий текст грецькою, а в ньому — зоряні координати. Знахідку вивчали дослідники з Національного центру наукових досліджень Франції, університету Сорбонни, а також центру християнських досліджень Tyndale House, що в Англії.
Де знайшли каталог?
Рукопис надійшов з грецького християнського монастиря Святої Катерини на Синайському півострові в Єгипті. Частина його належить Музею Біблії у Вашингтоні, де на 146 сторінках знаходиться Codex Climaci Rescriptus — манускрипт, що містить зібрання сирійських текстів. Однак він є палімпсестом, тобто пергаментом, на якому вже був якийсь текст раніше, але його стерли та написали поверх новий, щоб зекономити пергамент. І вивчаючи ці сторінки з використанням сучасної мультиспектральної візуалізації, дослідники помітили уривки грецькою мовою, що нагадували астрономічні вимірювання. І у цій роботі вчені взялися за їхнє розшифрування.
Що бачив Гіппарх?
Уривок, що зберігся, і який вдалося розшифрувати, займає близько сторінки. У ньому вказані довжина і ширина в градусах сузір'їв Північної Корони, Великої і Малої Ведмедиці та Дракона, викладені в екваторіальних координатах. Термін «довжина» виражає розширення сузір'я зі сходу на захід, тоді як «ширина» позначає протяжність сузір'я з півночі на південь. Автори дослідження вирішили охарактеризувати наведені дані, враховуючи явище прецесії земної вісі.
І з'ясувалося, що астроном, що наніс ці координати, мав спостерігати за нічним небом приблизно у 129 році до нашої ери — у час, коли працював Гіппарх. Причому координати на давньому творі були нанесені з точністю до одного градуса, що говорить про те, що Гіппарх не лише був точнішим за свого наступника Птолемея, але і останній навряд просто використав дані Гіппарха у своїх роботах.
Що астрономи мапують зараз?
🌌Безумовно, астрономи намагаються якнайточніше вивчити наш Чумацький Шлях. Карту його центру створювали за рентгенівськими даними обсерваторії «Чандра» і за радіоспостереженнями телескопа MeerKAT
🌟А за допомогою моделей зоряної еволюції астрономи розробили мапу «кладовища» Чумацького Шляху — розподіл його загиблих зірок
✨А мапа понад 1300 зірок на відстані від 60 до 100 кілопарсек від центру нашої галактики допомогли викрити взаємодію Чумацького Шляху із нашою сусідньою Великою Магеллановою Хмарою