Найбільший примат на Землі вимер через зміни середовища

Гігантопітек — найбільший примат, що коли-небудь жив на Землі, вимер приблизно 300 тисяч років тому через нездатність пристосуватися до зміни середовища. Зі зникненням густих лісистих масивів, до яких були пристосовані гігантопітеки, вони стали страждати на голод і спрагу, та зрештою остаточно вимерли, показав аналіз скам'янілих кісток приматів. Дослідження опублікували у журналі Nature.

Художня ілюстрація групи гігантопітеків у лісистій місцевості, у якій вони жили. Garcia / Joannes-Boyau / Southern Cross University

Що намагалися з'ясувати науковці в кістках гігантопітека?

Судячи зі скам'янілих кісток, які віднайшли у низці печер на півдні Китаю, від 2 мільйонів і до 300 тисяч років тому на території мешкали найбільші з відомих примати, названі гігантопітеками (Gigantopithecus blacki). Їхня висота сягала близько трьох метрів, вага — 200-300 кілограмів, а самі вони нагадували виглядом та були родичами сучасних орангутанів. З вивчення зубів відомо, що гігантопітеки були рослиноїдними приматами, харчуючись переважно сильно волокнистою їжею і фруктами. Вони процвітали разом із низкою інших видів приматів на обширній території, але раптом їхня чисельність стала суттєво скорочуватися, поки тварини не вимерли зовсім.

Причини вимирання гігантопітеків до цього часу лишалися спірними, що спонукало науковців Університету Маккуорі та їхніх колег детальніше дослідити кістки приматів, щоб з'ясувати за розподілом ізотопів і структурою, в яких умовах жили тварини.

Яким було виживання гігантопітека?

Науковці проаналізували скам'янілості з 22 печер Китаю, які приписують гігантопітекам і їхнім найближчим родичам Pongo weidenreichi з різних часових періодів — від 2,3 мільйона років тому до 255 тисяч років тому. Також вчені вивчили рештки пилка з місцевості, щоб відтворити умови довкілля, у якому жили тварини у той час.

З'ясувалося, що обидва види приматів початково жили у лісистій місцевості з густою рослинністю, до якої були добре пристосовані. Вони лише обмежено стикалися з сезонною зміною доступності їжі та мали постійний доступ до води. Однак незадовго перед періодом вимирання гігантопітеків середовище почало змінюватися — густі ліси дедалі частіше змінювалися на бідніші деревами й багатші на відкриті місцевості. Це відбилося на структурі зубів гігантопітеків, вказавши, що примати перейшли на менш різноманітний раціон і вже не так регулярно споживали воду, як раніше. У цей період у кістках також лишилися ознаки хронічного стресу. Імовірно, гігантопітеки страждали через зменшення доступності їжі, до якої звикли, через зміни середовища.

На відміну від гігантопітеків, P. weidenreichi у той самий час мали суттєво менші ознаки стресу та більше різноманіття раціону. Схоже, що вони змогли пристосуватися до разючих змін довкілля, перейшовши на іншу їжу на заміну вже недоступної. Водночас гігантопітеки, скоріше за все, виявилися неспроможними адаптуватися, через що й вимерли, висновують науковці.