Кажани зловили нічний вітер та злетіли на півтора кілометра ввись

Німецькі та португальські вчені з’ясували, як кажанам вдається досягати значних висот під час нічного польоту. Дослідження показує, що кажани можуть злітати на висоту понад 1 600 метрів над поверхнею землі завдяки використанню висхідних потоків повітря на схилах гір, які їх підіймають. Результати опубліковані у журналі Current Biology.

BatsLIFE

Що вивчали?

Сонячні промені нагрівають поверхню Землі та повітря над нею нерівномірно. Через це на деяких ділянках повітря більш прогріте та вологе і швидше підіймається, утворюючи місця з висхідними термічними потоками, які ще називають терміками. Це явище досить часто використовують птахи, щоб підійматися на велику висоту без докладання значних зусиль. Вночі поверхня землі охолоджується і терміків немає, але численні спостереження вказують, що якимось чином кажани можуть підійматися на висоту понад кілометр, що зробити винятково власними силами вони б не могли. Науковці з Німеччини та Португалії вирішили розібратися, як кажанам вдається досягати таких висот.

Як вони проводили дослідження?

Піддослідними стали 33 особини з материнської колонії європейських тадарид (Tadarida teniotis) північно-східної Португалії. За нічними переміщеннями тварин науковці стежили, надівши на кажанів нашийники або наклеївши “рюкзачки” з GPS-трекерами.

Також для дослідження створили цифрову модель, яка враховувала інформацію про топографію та погодні умови місцевості.

Що помітили вчені?

Через 30-60 хвилин після заходу сонця тадариди покидали свої місця денного відпочинку та протягом цілої ночі літали, перш ніж повернутися або зупинитися в місцях альтернативних сідал, розташованих за 65 кілометрів від головного. При цьому кажани літали на різних висотах, інколи досягаючи швидкості 135 кілометрів на годину, але бувало підіймалися навіть на висоту понад 1 680 метрів за менше ніж 20 хвилин.

З’ясувалося, що тваринам це вдається завдяки використанню природного явища орографічного підйому, яке полягає у виникненні висхідних потоків повітря на схилах гір. Підхоплюючи ці вітри, кажани можуть без витрачання надмірної енергії досягати значних висот, а після цього опускаються та шукають новий схил, щоб знову піднятися.

Вчені припускають, що для користування топографічними особливостями регіону кажани мають мати в пам’яті карту місцевості. Також можливо, що вони використовують ехолокацію для спілкування одне з одним та обміну інформацією для кращого орієнтування.