У процесі випробування на людях методу генної терапії спадкової оптичної нейропатії Лебера британські вчені помітили, що лікування лише одного ока призвело до покращення зору і в іншому. Досліди показали, що вірусний вектор гену перейшов від одного зорового органа до іншого, і це викликає певне занепокоєння щодо безпечності та побудови клінічних досліджень генної терапії хвороб ока, йдеться у статті в журналі Science Translational Medicine.
Що за хворобу вивчали?
Спадкова оптична нейропатія Лебера є захворюванням, викликаним мутаціями в хромосомній ДНК, тому передається по материнській лінії. Хвороба вражає зазвичай молодих чоловіків та проявляється в поступовій втраті зору. Це відбувається через дисфункцію мітохондрій, які призводять до руйнування клітин сітківки. Поки що можливості лікування цього захворювання обмежені, однак деякі дослідження демонстрували потенціал генної терапії. У такому разі пацієнтам дають в око ін’єкцію нешкідливого для людини вірусу, який несе до ядер клітин сітківки правильний варіант гену. Після цього клітина стає експресувати відповідний генові білок, що проникає до мітохондрій та сприяє відновленню їхньої роботи. Чимало досліджень генної терапії націлюється на очні захворювання, оскільки ін’єкції можна зробити в одне око і, якщо лікування матиме негативні наслідки, то в пацієнтів залишається інше неушкоджене око. Однак дослідження міжнародної групи вчених показує, що це не завжди правдиво.
Яке дослідження провели?
Науковці проводили випробування методу генної терапії спадкової оптичної нейропатії Лебера на 37 хворих учасниках дослідження. Кожному піддослідному лікування проводили лише на одному оці, половині з них робили ін’єкцію з вірусами, а іншим кололи плацебо.
Через два роки після втручання виявилося, що у 29 пацієнтів зір певною мірою покращився в обох очах. Із них у 25 учасників відмітили клінічно значуще покращення в лікованому оці. Попри хороші результати для пацієнтів, дослідження вважається неуспішним, оскільки щоб визначити ефективність вимагається порівняння зору в лікованому оці з зором у нелікованому. А в цьому випадку різниця не була статистично важливою.
Про що це говорить?
Науковці кажуть, цей випадок демонструє, що принаймні ця форма генної терапії може впливати на обидва ока навіть за умови лікування лише одного. Подальші досліди на макаках підтвердили, що через три місяці після ін’єкції в один зоровий орган вірус генної терапії був присутнім і в іншому оці тварин. Ймовірно, він перейшов із зорового нерва одного ока до зорового нерва другого ока у місці їхнього перехрещення.
Відкриття змушує переглянути безпечність проведення досліджень генної терапії хвороб ока та визначення ефективності такої терапії, наголошують автори.