Дикі кажани виявилися здатними запам'ятовувати звуки та пов'язану з ними винагороду щонайменше на кілька років, показало нове дослідження, опубліковане в журналі Current Biology. Тварини, відловлені для повторних дослідів через чотири роки, успішно розпізнали й полетіли до джерела звуків, які колись навчилися пов'язувати із ласощами.
Кажан Trachops cirrhosus у дослідженні підлетів до динаміка з винагородою. Andrew Quitmeyer
Вивчати особливості пам'яті у диких тварин важко, але важливо з огляду на те, що вона може відрізнятися в тварин у неволі через сильну відмінність у середовищі, яке впливає на функціонування мозку. Та вченим зі Смітсонівського інституту тропічних досліджень вдалося провести відповідне вивчення на кажанах Trachops cirrhosus, що типові для Південної Америки. 49 відловленим у лісах Панами тваринам науковці вмикали через динаміки п'ять різних мобільних рингтонів. При звучанні двох із них на динаміку розміщувався шматочок ласощів, а при інших трьох — нічого не давали. Кажани швидко пов'язали рингтони із винагородою або її відсутністю. Після дослідів тварин відпустили на волю, але помітили датчиками пересування, щоб могти відшукати надалі.
Trachops cirrhosus зі здобиччю. Marcos Guerra
Протягом одного-чотирьох років після експериментів науковці відловили дев'ятьох піддослідних кажанів для повторного тестування. Вчені знову вмикали ті ж рингтони із тією ж закономірністю винагороди, щоб з'ясувати, як довго у них зберігається пам'ять про звуки. Для порівняння залучили до досліду 17 нових T. cirrhosus, які рингтони чули тоді вперше. Усі дев'ять «досвідчених» кажанів проявили явну реакцію на рингтони, які раніше асоціювали із винагородою, підлітаючи при їх звучанні до динаміка. Натомість у кажанів, що раніше не брали участі в такому дослідженні, виявили лише слабку реакцію на звуки — вони уважно вслухалися в рингтони, рухаючи вухами, але не наближалися до джерела звуку. Таким чином, вчені з'ясували, що навіть через чотири роки після запам'ятовування звуків і їхнього значення дикі кажани здатні їх успішно розпізнати. Ймовірно, у природі це допомагає їм вивчати голоси різних рідкісних жаб, відрізняючи отруйних чи завеликих від тих, хто їх можуть їсти, припускають автори.