Денисівські фрагменти геному сучасних папуасів виявилися залученими до роботи імунної системи. Деякі з них регулюють рівень експресії генів, що впливають на вироблення відповідальних за запальні процеси білків. Це могло посприяти розселенню давніх Homo sapiens на територію Океанії, показує дослідження у журналі PLOS Genetics.
Репліка фрагмента пальця денисівця з Денисової печери в Сибіру. Thilo Parg / Wikimedia Commons
Хто є носієм денисівської ДНК?
Зараз ми є єдиними представниками роду Homo, але десятки тисяч років тому наші предки ділили планету ще з кількома видами людей. І близько контактували з ними, свідчення про що збереглося у нашому генетичному коді. Так, європейці зберегли до 4 відсотків ДНК від неандертальців, а жителі Південно-Східної Азії та Океанії — близько 5 відсотків геному мають від денисівців, іншої групи людей, чиї рештки дотепер відомі лиш із Сибіру та Тибету. Цей спадок вимерлих людей у нашому геномі має вплив на наш організм. Наприклад, відомо, що неандертальські гени визначають, як ми реагуємо на різні лікарські препарати. А нове дослідження на чолі з вченими Університету Мельбурна та Університету Тарту розкриває вплив денисівської ДНК на роботу імунної системи сучасних людей.
Які властивості залишили сучасним людям денисівці?
Дослідження провели за участі 56 жителів Папуа — Нової Гвінеї із папуаським корінням, геноми яких проаналізували. З'ясувалося, що фрагменти денисівського коду в них часто розташовані у тих частинах ДНК, що регулюють рівень експресії сусідніх генів, особливо — генів, залучених у роботі імунної системи.
Відтак вчені порівняли дію п'яти денисівських варіантів із більш сучасними генетичними варіантами в імунних клітинах лімфоцитах. Два архаїчні варіанти зменшили експресію генів, що впливають на вироблення білків, які сприяють запальним процесам та боротьбі з патогенними мікробами.
Пригнічення імунної реакції не обов'язково є поганим явищем. Денисівський спадок міг допомогти предкам папуасів заселити нову частину світу. Прийшовши до тропіків, які кишать різноманіттям, у тому числі мікробів, вони могли отримати вигоду від того, що імунна система стриманіше відноситься до незнайомих їй бактерій та вірусів. У протилежному випадку люди могли зіткнутися з надмірною активацією імунної системи. Крім того, денисівці, які могли населяти Океанію до сучасних людей, могли пристосуватися до місцевих патогенів і потім передати стійкість до них предкам папуасів. Тож ті були краще підготовані до невідомих мікробів, коли переселилися до Нової Гвінеї.
Про денисівців та їхній внесок у геном сучасних людей вперше дізналися лише трохи більше як 10 років тому. Це сталося завдяки роботі біолога Сванте Паабо, за яку він 2022 року отримав Нобелівську премію з фізіології.