Бивень вказав на шлях мамонта крізь Канаду. Він завершився у людському поселенні

Молекулярний та ізотопний аналіз бивня мамонта, що жив 14 000 років тому, дозволив відстежити шлях тварини через значну територію сучасної Канади. Як зясувалося, тварина здолала близько тисячі кілометрів, діставшись території Аляски, де померла у молодому віці на місці поселення древніх людей. Хоч відомо, що люди їли м'ясо мамонтів та використовували їхні бивні, невідомо, чи саме від їхніх рук померла ця особина. Дослідження опубліковано у журналі Science Advances.

Художнє зображення шерстистого мамонта. Tracy O / Royal BC Museum

Які відповіді шукали вчені у бивні?

Шерстисті мамонти (Mammuthus primigenius), які вимерли близько 10 тисяч років тому, на території Аляски принаймні протягом одного тисячоліття співіснували з людьми. Рештки цих тварин неодноразово знаходили на місцях, що в данину населялися людьми, вказуючи на високу ймовірність прямої взаємодії двох видів. Імовірно, як в інших частинах світу, люди полювали на мамонтів, що розглядають як один із можливих факторів їх вимирання. Однак імовірнішим є те, що мамонти вимерли через разючі зміни середовища, які супроводжували закінчення останнього льодовикового періоду та робили довкілля менш сприятливим місцем для великих травоїдних тварин, як-от мамонтів. Це мало зробити ареали мамонтів більш фрагментованими, зменшуючи можливість до переселення та збільшуючи вразливість до людського впливу.

Щоб з'ясувати деталі життя мамонтів в останні тисячоліття їх існування, науковці провели молекулярний аналіз, зокрема вивчення ДНК, та вивчили склад ізотопів бивня віком 13 900 років. Його знайшли в долині річки Танана на Алясці, куди люди в ті часи прибували у сезонні поселення.

Які деталі з'ясували про шлях тварини?

Дослідники з'ясували, що бивень належав самці шерстистого мамонта віком близько 20 років, тобто молодій дорослій особині. Ізотопний аналіз вказав, що вона була не завжди на Алясці, а походила з північно-західної території сучасної Канади. Приблизно за п'ять років до смерті мамонтиха вирушила у напрямку Аляски, до якої дісталася приблизно за 2,5 року, здолавши відносно велику відстань у тисячу кілометрів та хребет Білих гір. Її ДНК вказало, що вона була споріднена з іншими мамонтами, чиї рештки знайшли поруч, тож ймовірно, що мандрувала не сама. На Алясці самка жила ще приблизно три роки, поки її життя не закінчилося на території людського поселення пізнім літом чи ранньою осінню — саме коли місцина була населена людьми.

Археологічні знахідки, як-от зброя, сліди на кістках тварин та місця забою, з інших частин світу, як-от Європи чи Сибіру, вказували, що люди полювали на мамонтів. Однак на Алясці таких знахідок, що однозначно підтвердили б полювання на мамонтів, ще не було. А те, що кістки цих слонових знаходили тут на місці людських поселень разом зі слідами вогнища, може пояснюватися тим, що люди їли м'ясо та забирали бивні вже померлих мамонтів, зазначають автори дослідження.

• За зразками ДНК у вічній мерзлоті раніше науковці встановили, у яких умовах переживали останній льодовиковий період мамонти та дикі коні Клондайку.