Дослідники зафіксували втрату заліза у марсіанських відкладеннях віком 3 – 4 мільярдів років. На думку авторів статті у журналі Nature Astronomy, це свідчить про те, що поверхня планети зазнала хімічного вивітрювання під дією відновної атмосфери.
Що відомо про атмосферу давнього Марса?
Більш теплий і вологий ранній марсіанський клімат неможливо пояснити самим лише парниковим ефектом під дією вуглекислого газу. Вважається, що для цього потрібна присутність парникових газів-відновників, таких як метан і молекулярний водень. Під час окисно-відновних реакцій змінюється ступінь окиснення елементів. Відповідно, відновна атмосфера цей ступінь знижує. Наразі атмосфера Марса, як і Землі, окисна.
Хоча було запропоновано кілька правдоподібних механізмів утворення газів-відновників у минулому Марса, геологічні чи мінералогічні докази відновної атмосфери були відсутні. Основна причина полягає в тому, що чутливі до таких реакцій мінерали-індикатори легко окислюються та руйнуються під час більш пізніх хімічних процесів. Однак деякі палеоґрунти зберігають свідчення давнього зв'язку між атмосферою, гідросферою та літосферою. Так, хімічне вивітрювання у відновних або безкислотних середовищах мобілізує двовалентні іони заліза (Fe2+). Саме тому, щоб дізнатися про окисно-відновний стану атмосфери раннього Марса, необхідно аналізувати вміст заліза у давніх відкладеннях.
Яке дослідження провели вчені?
Дослідники використовували інфрачервоне дистанційне зондування та спектроскопію, щоб вивчити мінералогію та геохімію древніх відкладень на Марсі з орбіти. Зокрема, вони аналізували відкладення Долини Маврт віком від 3 до 4 мільярдів років. Потім вони порівняли ці дані із земними аналогами.
Вчені очікували, що, якби поверхня Марс хімічно вивітрювалася за умов відновної атмосфери, то алюмінієві та залізні відкладення були б розділені. Справа в тому, що алюміній є нерухомим за будь-яких окисно-відновних умов, а залізо рухливе у відновних умовах та нерухоме в окисних. Виявилося, що відокремлення заліза від алюмінію спостерігається у палеоґрунтах Марса, як і у палеоґрунтах Землі, сформованих до Кисневої катастрофи. Це свідчить про те, що давня марсіанська поверхня хімічно вивітрювалася в умовах відновної парникової атмосфери, що змінилося у пізньому нойському періоді.