Штучна активація групи нейронів у гіпоталамусі подовжила життя мишам на близько 7 відсотків, що еквівалентно близько п'яти рокам у людей. Крім цього, постарілі миші, яким активували нейрони, довше залишалися у доброму здоров'ї, вказуючи на сповільнене старіння. Результати можуть посприяти кращому розумінню процесів старіння у людей, а також створенню ефективних підходів для його сповільнення, зазначає Science Alert. Стаття опублікована у журналі Cell Metabolism.
Нейрони, активація яких подовжила життя мишам. Kyohei Tokizane
Чому старіння вивчали на гіпоталамусі?
Старіння супроводжується низкою змін в організмі, серед яких і порушення комунікації між тканинами. Зокрема, сполучення їх із гіпоталамусом, який є важливим центром контролю роботи органів і тканин, включно з печінкою, жировою тканиною, м'язами та кишківником, регулюючи вироблення гормонів. Та з віком ця комунікація гіпоталамуса з рештою органів порушується, що призводить до патологій, властивих старінню. Однак науковці не покидають спроб знайти спосіб зробити старіння повільнішим і позбавленим проблем зі здоров'ям. Щоб з'ясувати деталі зв'язку мозку та органів у контексті старіння, науковці Вашингтонського університету поспостерігали за роботою мозку та старінням мишей, у процесі чого виявили групу нейронів гіпоталамуса, що подовжують життя.
Як працюють нейрони для подовження життя?
Дослідники виявили, що окремі нейрони гіпоталамуса при активації посилають сигнали до жирової тканини, змушуючи її вивільняти енергію. Коли ці нейрони стали штучно стимулювати у старшому віці, миші ставали фізично активнішими, їхня шерсть була густішою і блискучішою протягом довшого часу, вказуючи на сповільнене старіння, а загальна тривалість життя була довшою на 60-70 днів, у порівнянні з нормальними мишами, що жили до 1 000 днів.
Нерви у жировій тканині, через які відбувається зв'язок з мозком. Kyohei Tokizane
Зазирнувши у деталі, вчені з'ясували, що особливі нейрони діють через вироблення білка Ppp1r17, який сприяє запуску реакції «бий або біжи» — стан, за якого мобілізуються резерви організму для уникнення небезпеки. Частиною цієї реакції виявилася й активація нейронів, що спонукають використовувати запаси енергії із білої жирової тканини, даючи сили на фізичну активність. Зі свого боку, жирова тканина починає посилено виробляти фермент eNAMPT, який вже діє на сам гіпоталамус, активуючи його нейрони.
Цей зворотний зв'язок відіграє важливу роль у забезпеченні енергією і тканин, і мозок, однак з віком він теж послаблюється: білок Ppp1r17 знижує активність, через що нейрони гіпоталамуса посилають слабший сигнал, а комунікація з жировою тканиною погіршується, як і її забезпечення активності мозку. Тепер науковці прагнуть з'ясувати, чи впливають досліджені білки гіпоталамуса і на зв'язок з іншими тканинами, як-от м'язами.